СОВІСТЬ — ГОЛОС БОЖИЙ
(На допомогу вчителю "Християнської етики")
Мета заняття: допомогти дітям прислухатися до голосу власної совісті.
Хід уроку: Згадаємо попередній урок: що таке в нас образ Божий? для чого нам Бог дав розум, серце, волю? Хтось із вас пробував слідкувати за собою, чи добре я користуюся тим, що мені подаровано? А коли ми погано користуємося тим, що подарував нам Бог? Коли не хочемо робити добра собі і іншим людям — не виконуємо волі Божої. А що в нас підказує нам про те, що добре, а що погане?
Я запитую, а ви відповідайте: дякувати після їжі? Залишати після себе огризки хліба? Допомогти мамі прибрати в хаті? Обзиватися поганими словами? Битися? Ділитися тим, що маєш сам? (на вибір вчителя). Той голос, що підказує нам, що добре, а що погане — це і є наша совість. Совість підказує соромитися лихих вчинків і виправляти зло добром. Подивіться, діти, на цей промінь свічки (запалюється свічка). Совість в нашій душі— це неначе вогник свічки. Совість не спить — і світло в душі людській.
Якщо ми не забуватимемо про неї, питатимемо у совісті: “Чи добре те, що я роблю?”, то совість наша ніколи не згасне. А якщо ми не будемо берегти совість (помах на промінь свічки) — станемо обманювати, обзивати, грубіянити, будемо злими, байдужими до людей, що буде? (Вогник гасне). Було в серці світло, а що тепер в серці людському — пітьма. І ніхто в нас не підкаже — як робити добро і не робити зла. Як же нам берегти свою совість — хочете навчитися? Вчитися цьому ми будемо на наших уроках.
Домашнє завдання: завжди і скрізь, перед початком будь-якої справи намагайтеся радитися з совістю: чи добре те, що я роблю?
Для допомоги вчителю: В. Сухомлинський “Пробачте, діти... Я запізнився...”
Василь Сухомлинський
ПРОБАЧТЕ, ДІТИ... Я ЗАПІЗНИВСЯ...
Був холодний ранок. Зривалися сніжинки. З півночі віяв холодний, пронизливий вітер.
Ми прийшли до школи на світанку. В класі було тепло. Ми роззулися й гріли ноги біля грубки.
Задзвенів дзвоник. Ми сіли на місця. Пройшла хвилина, друга. Вчителя не було. Ми послали Ніну — вона в класі старостою: піди в учительську, дізнайся, чому немає вчителя.
Через хвилину Ніна повернулася і сказала:
— Іван Петрович захворів. Директор сказав, щоб ми йшли додому.
— Ура! — закричали ми всі, невимовно раді.— Ура!.. Уроків не буде?.. Вчитель захворів.
Раптом відкрилися двері, і до класу ввійшов Іван Петрович. Запорошений снігом, втомлений. Ми завмерли від несподіванки. Сіли, нахиливши голови. Іван Петрович підійшов до столу.
— Пробачте, діти, — тихо сказав він.— Занедужав я трохи, та все ж вирішив іти до школи. Запізнився трохи...
Він роздягся тут же, в класі. Сів за стіл, подивився на нас. А нам соромно було підвести очі...
Питання до дітей:
Чи добре повели себе діти? Чому вони так зробили? Чи думали вони про вчителя, коли раділи, що не буде уроків?
Чи є совість у цих дітей? А що було би чесно зробити дітям після приходу вчителя?
А що примусило вчителя Івана Петровича прийти до дітей? (Почуття обов'язку, веління совісті) Що у нього сильніше — совість чи хвороба?
ГРІХ І ЯК З НИМ БОРОТИСЯ
Мета заняття. Пояснити дітям, що з власним гріхом потрібно наполегливо боротися.
Хід уроку: Згадаймо, діти, попередній урок. Про що ми говорили? Що в нас у душі горить незгасний вогник совісті, який підказує нам, що добре, а що погане. Але буває так, що совість нам підказує — зробити добру справу, а ми не робимо. Наприклад: у тебе є яблуко або цукерки, а в твого сусіда немає. Совість підказує: поділись, а ми відчуваємо: жаль. Або попросили нас домогти, ми кажемо: добре, а самі думаємо — зроблю пізніше і не робимо.
А ще може бути, що ми не завжди слухаємося батьків і старших, посварилися з другом чи подругою, обізвали, замахнулися на когось, навіть ударили. Все це — гріхи. І совість підказує нам — виправити гріх. Піди помирися, виправи те, що зробив погано, не лінуйся. А совісті треба допомогти: боротися проти трьох найбільших недругів: “не хочу”, “зроблю пізніше” і “а чому я?”
Домашнє завдання: подумати, з якими власними вадами мені слід наполегливо боротися.
Для допомоги вчителю: В. Сухомлинський “Ледача подушка”.
Василь Сухомлинський
ЛЕДАЧА ПОДУШКА
Маленькій Яринці треба рано встати, до дитячого садка йти — а не хочеться, ой, як не хочеться. Увечері питає Яринка:
— Дідусю, чому вранці вставати не хочеться? Навчіть мене так спати, щоб хотілося вставати і йти в садочок.
— Це подушка в тебе ледача,— каже дідусь.
— А що ж їй зробити, щоб не була така ледача?
— Знаю я таємницю,— шепоче дідусь.— Ото саме тоді, як вставати не хочеться, візьми подушку, винеси на свіже повітря і добре вибий її кулачками — вона й не буде ледача.
— Справді? — зраділа Яринка.— Я завтра так і зроблю.
Ще ні світ, ні зоря, а треба збиратися у садочок. Не хочеться вставати Яринці, але ж треба нарешті подушку провчити, лінощі з неї повибивати.
Схопилась Яринка, мерщій одяглася, взяла подушку, винесла надвір, поклала на лавку, - та кулачками її, кулачками.
Повернулася до хати, поклала подушку на ліжко та й ну вмиватися.
Питання:
Який гріх допоміг виправити Яринці дідусь? А чи ви боретеся проти лінощів? Як саме? Які інші гріхи потрібно нам виправляти?
Священик Богдан Огульчанський
Ірина Цельняк
МАТІНКО БОЖА!
Матінко Божа, дай мені силу,
Щоби я довго й радісно жила,
Щоби здоров'ячко було у мами
І щоби злагода була між нами,
Щоби страждань не було і війни.
Лиха усі Ти від нас віджени.
Матінко Божа, прошу, поможи,
Серце раниме моє вбережи,
Щоби крижинки туди не попали,
Щоб тато й мама не сумували,
Щоб милосердна була, накажи...
Прошу, Пречиста, у тім поможи!
Матінко Божа, Пречиста Маріє,
Зігрій мою душу, як мамину грієш,
І не введи у спокусу мене,
Хай гріх земний усіх обмине.
Хай Господь Бог помагає у всім
І не впускає лукавого в дім.
Матінко Божа, Тебе я люблю,
В Тебе я вірю, надій не гублю.
Всім матерям на цій грішній землі
Просять того ж усі діти малі.
Просять їм щастя і долі бажають,
В Тебе, Пречиста, спасення благають.