Видання Львівської єпархії Української Православної Церкви
Інтернет-версія газети
|
|
Видання Львівської єпархії Української Православної Церкви |
|
|
ПОВЕДІНКА ПАРАФІЯНИНАЗвертання до священикаЯк поводитися, якщо ви зустрілися зі священиком на вулиці, в транспорті, в громадському місці (в приймальній мера, магазині і т.п.)? Навіть, якщо він у цивільному одязі, ви можете підійти до нього і взяти благословення, якщо, звичайно, це не заважатиме його справі. У випадку, коли не можливо взяти благословення, обмежуються легким поклоном. Коли прощаються, тоді, як і при зустрічі, миряни знову просять благословення у священика: “Простіть, отче, і благословіть”. Вітання між мирянамиСаме так звертаються до всього зібрання віруючих: “Брати і сестри”. Ці прекрасні слова виражають те глибинне єднання віруючих, про яке сказано в молитві: “Нас же всіх від єдинаго Хліба і Чаші, що причащаються, соєдини друг ко другу в Єдинаго Духа Святаго Причастія”. У широкому розумінні слова і єпископ, і священик для мирянина - теж брати. У церковному середовищі не прийнято навіть людей похилого віку називати по батькові, звуть тільки по імені (тобто так, як ми підходимо до Причастя, до Христа). При зустрічі миряни-чоловіки потискують один одному руку і одночасно цілують один одного в щоку, жінки обходяться при цьому без потиску рук. Аскетичні правила накладають обмеження на вітання між чоловіками і жінками: вони не цілують одне одного, достатньо привітати один одного словами і нахилом голови (навіть на Пасху рекомендуються стриманість і поміркованість, щоб не надати пасхальному цілуванню відтінку пристрасті). Відношення між віруючими повинні бути простими і щирими, сповненими смиренної готовності при неправоті, не відходячи, на місці просити прощення. Для церковного середовища характерні діалоги: “Прости, брате (сестро)”. - “Бог простить, ти мене прости”. Розстаючись, віруючі не говорять одне одному (як це прийнято в миру): “Всього доброго!”, а: “Спаси, Господи”, “Прошу молитов”, “З Богом”, “Поможи Боже”, “Ангела хранителя” і т.п. Якщо в миру часто виникає збентеження: як відмовити в чомусь, не образивши співрозмовника, - то в Церкві це питання вирішується дуже просто і легко: “Простіть, я не можу на це погодитися, тому що це гріх” або “Простіть, але на це немає благословення мого духівника”. І в такий спосіб швидко знімається напруженість; в миру для цього прийшлося б прикласти чимало зусиль.
Відношення мирянина до священика, як до носія благодаті, отриманої ним в таїнстві Священства, як до особи, поставленої священоначалієм пасти стадо словесних овець, повинно бути сповнене шанобливості і поваги. В спілкуванні з священнослужителем необхідно стежити за тим, щоб розмова, жести, міміка, поза, погляд були благопристойними. Це означає, що в розмові не потрібно вживати експресивних і грубих слів, жаргону, яким наповнена мова в миру. Жести і міміку потрібно звести до мінімуму (відомо, що скупа жестикуляція є ознакою вихованої людини). У розмові не можна торкатися до священика, поводитися фамільярно. В спілкуванні дотримуються певної відстані. Порушення дистанції (надмірно близько до співрозмовника) є порушенням норм навіть і світського етикету. Поза не повинна бути розв'язною, чи зухвалою. Не прийнято сидіти, якщо священик стоїть; сідають після пропозиції сісти. Погляд, що завжди майже не підвладний свідомому контролю, не повинен бути прискіпливим, оцінюючим, іронічним. Дуже часто саме погляд - лагідний, смиренний, потуплений - відразу характеризує людину, як виховану, в нашому випадку - церковну.
|
|||||||
