Видання Львівської єпархії Української Православної Церкви
Інтернет-версія газети
|
|
Видання Львівської єпархії Української Православної Церкви |
|
|
З УСЬОГО СВІТУ...КОНСТАНТИНОПОЛЬСЬКИЙ ПАТРІАРХАТ СПРОСТОВУЄ ПРЕТЕНЗІЇ ЩОДО УКРАЇНИПравослав'я 2000
ОСВЯЧЕННЯ УСПЕНСЬКОГО СОБОРУ КИЄВО-ПЕЧЕРСЬКОЇ ЛАВРИІМПЕРАТОР МИКОЛАЙ ІІ ТА ЙОГО СІМ'Я ПРИЧИСЛЕНІ ДО ЛИКУ СВЯТИХГолосували вставанням, і зал Церковних Соборів, повний архієреїв, що встали, краще за всі слова свідчив про святість царствених страстотерпців. Рішення було прийнято одноголосно. Причислення до лику святих означає, що Церква засвідчує про близькість цих людей до Бога і звертається в молитвах до них, як своїх покровителів. Діяння Собору, зокрема, говорять: “В останньому православному Руському монархові і членах його сім'ї ми бачимо людей, що щиро прагнули втілити в життя заповіді Євангелії. Страждання, перенесені Царською сім'єю в ув'язненні з покорою, терпінням і смиренням, їх мученицька смерть в Єкатеринбурзі в ніч на 4 (17) липня 1918 року, є доказом світла віри Христової, що перемагає зло”. До цього царствені мученики були прославлені, як місцевочтимі святі в Єкатеринобурзькій, Луганській (Україна), Одеській (Україна) і Тульчинській (Україна) єпархіях. Вшанувалися вони як святі і в Сербській Церкві. Серед віруючих шанування Царської сім'ї, як відзначив в своїй доповіді митрополит Ювеналій, було почато ще Святішим Патріархом Тихоном в заупокійній молитві і проповіді на панахиді за вбитого імператора через три дні після вбивства “і продовжувалося, незважаючи на ідеологію, що панувала протягом декількох десятиліть радянського періоду нашої історії”. У останні роки було зафіксовано безліч чудес і зцілень через молитви до царствених мучеників. Серед віруючих поширювалися портрети і навіть ікони царської сім'ї, які можна було бачити не тільки в будинках, але і в храмах. Все це свідчило про широку народну шану царствених страстотерпців, що і послужило однією з головних основ для їх прославлення як святих. За церковними канонами, наявність мощей святого при його канонізації не обов'язкове. ЦЕРКВА РІШУЧЕ ЗАСУДЖУЄ АБОРТИ І КОНТРАЦЕПЦІЮЧоловік при згоді на аборт несе таку ж відповідальність за цей гріх, як і жінка. Поширення і виправдання абортів у сучасному суспільстві - це загроза нашому майбутньому - така позиція Церкви (тільки в Росії за офіційною статистикою відбувається до 1 млн. абортів за рік). У соціальній концепції Церкви дана оцінка і широко поширених засобів охорони від вагітності. Зокрема, в ній сказано: “Релігійно-моральної оцінки потребує також проблема контрацепції. Деякі з протизаплідних засобів фактично мають абортивну дію, штучно припиняючи на самій ранній стадії життя ембріона, а тому їх використання прирівнюється до аборту. Інші ж засоби, що не пов'язані з припиненням вже початого життя, до аборту ні в якій мірі прирівнювати не можна. Визначаючи відношення до неабортивних засобів контрацепції, християнським сім'ям варто пам'ятати, що продовження людського роду є однією з основних цілей боговстановленого шлюбного союзу. Навмисна відмова від народження дітей з егоїстичних спонукань знецінює шлюб і є безперечно гріхом.” ІТАР-ТАРС / Православ'я 2000
ЦЕРКВА ЗА ВІДМІНУ СМЕРТНОЇ КАРИВиконуючи своє служіння в місцях позбавлення волі, Церква повинна влаштовувати там храми і молитовні кімнати, чинити Таїнства і богослужіння, проводити пастирські бесіди з ув'язненими, розповсюджувати духовну літературу. При цьому важливо налагодити особистий контакт з ув'язненими. Заслуговує всілякого заохочення листування з засудженими, забезпечення їх одягом, ліками і іншими необхідними речами. Така діяльність потрібна не тільки для того, щоб полегшити важкий матеріальний стан в'язнів, але й допомогти морально зцілити покалічені душі. Відродження піклування про душі ув'язнених, які потребують підтримки і розвитку, є найважливішим завданням пастирського і місіонерського служіння. Особлива міра покарання - смертна кара - визнавалася ще в Старому Завіті. Вказівок на необхідність її скасування немає ні у Святому Письмі Нового Завіту, ні в Переданні чи в історичній спадщині Православної Церкви. Водночас, Церква мала за обов'язок - клопотатися перед світською владою за засуджених на страту, прохаючи для них милості і пом'якшення кари. Більше того, вплив християнської моралі виховав в людській свідомості негативне ставлення до страти. Скасування смертної кари дає більше можливості для пастирської роботи з тими, хто спіткнувся, щоб вони покаялися. І очевидно, що покарання смертю не може мати належної виховної дії. В випадку, коли суд помилився, а вирок здійснено, то помилку виправити неможливо. Сьогодні багато держав прийняли закон про скасування смертної кари, або не здійснюють її на практиці. Церква вітає таку дію державної влади, бо милосердя до людини, яка спіткнулася, завжди краще від помсти. Водночас, вона визнає, що питання про скасування або незастосування страти повинне вирішуватися суспільством добровільно, з врахуванням міри злочинності, а найбільше, виходячи з міркувань захисту доброчесного життя і праці членів суспільства. В УКРАЇНІ ПРОДОВЖУЄТЬСЯ ПЕРЕСЛІДУВАННЯ СВЯЩЕННИКІВСистематичному шантажу з погрозою вбивства піддається також намісник Одеського Свято-Успенського чоловічого монастиря архімандрит Олексій та ректор Одеської духовної семінарії архімандрит Євлогій. Рада Одеської духовної семінарії звернулася в Держкомітет України в справах релігій, до віце-прем'єра країни Миколи Жулинського, а також до губернатора Одеської області з проханням вжити заходів для припинення фактів шантажу і погроз священнослужителям УПЦ. Спілка Православних громадян м. Одеси
ЗАЯВА ГОЛОВИ ВЗЦЗ ПРО ЗАХОПЛЕННЯ ХРАМІВ В УКРАЇНІІТАР-ТАРС / Православ'я 2000
Думки з приводу...Недавно у свято-Успенській церкві у м. Львові (УАПЦ) відбулася прес-конференція з приводу майбутнього Собору УАПЦ. На запитання журналістів відповідав Керуючий справами УАПЦ архієпископ Харківський і Полтавський Ігор (Ісіченко).Щодо цього заходу необхідно відзначити широку обізнаність і організаторів і журналістів щодо релігійної ситуації в Україні, і зокрема, в Галичині. Вражало те, що, незважаючи на всім відому розбіжність поглядів між деякими ієрархами УАПЦ, Владика Ігор все ж намагався, наскільки вважає це припустимим в його стані, з розумінням поставитися до діяльності “Російської Православної Церкви”, на відміну від тих своїх колег, котрі, напевне, через рівень свого інтелектуального розвитку не здатні до такого діалогу. Де в чому він навіть позаздрив, кажучи, що не зможемо провести Собор УАПЦ так, як це зробила Російська Православна Церква в Москві... але треба віддати належне, скільки роботи було проведено. Скільки треба було попрацювати, щоб, разом з тим, перевірити всі факти і представити на канонізацію 1154 подвижників благочестя. Ці та тому подібні слова Владики Ігоря свідчать і про його обізнаність з діями Собору РПЦ, і про його деякий смуток. Адже на запитання журналістів: “Чи не буде перехід УАПЦ під юрисдикцію Константинопольського Патріархату (як планується), кроком назад у незалежності церкви”, Владика сказав: “Краще зробити один крок назад, і бути канонічними, а потім швидкими кроками йти вперед”. Також заслуговує на увагу і його позиція щодо Київського патріархату: “Ми не буде співслужити з тими, які мають неканонічні або сумнівні свячення. Мені відомо, що так робить і Московський Патріархат”. Звичайно, результати і щирість цієї розмови виявиться вже незабаром, адже погляди у ієрархів УАПЦ різні, як і в Константинопольському патріархаті: хтось оголошує Україну їхньою канонічною територією, а хтось потім відмовляється від цього. Невідомо, як поставиться Константинопольська Патріархія і до згаданого Собору, адже на перехід в лоно тієї чи іншої Церкви необхідно не лише відповідне рішення Церковного органу, але й згоду і благословення Першоієрарха... Чи погодиться на це Патріарх Варфоломій, які умови переходу поставить? Чи проводитиме свою неканонічну діяльність в Україні, чи естонський досвід його вже чогось навчив?.. Всі ці запитання риторичні. Будь-які обряди, проведені УАПЦ не визнаються за кордонами України жодною з Помісних Православних Церков, а тому результатом Собору УАПЦ може стати не тільки рішення про реорганізацію Церкви, але і питання перегляду священичих і архієрейських хіротоній, благодатності Таїнств, здійснених в лоні цієї “церкви”, і, взагалі, питання подальшого церковного життя. Якщо й не здоровий глузд, то хоча б турбота про людей, котрі ввірили духовенству УАПЦ своє духовне буття, і через їх політичні амбіції стали “хрещеними”, але не членами Святої Церкви Христової; “вінчаними”, але лишилися без отримання Церковного благословення; “прощеними після сповіді”, але такими ж грішними, дай, Боже, щоб привела ієрархію шляхом відновлення порушених канонів до єдиного правильного рішення - повернення до спілкування з усією повнотою Православної Церкви. Історія повторюється. Але на новому витку вона стає все більш трагічною і непередбаченою. Після прес-конференції у наших представників відбулася розмова з автокефальним священиком, який теж був там присутній. Дивує і тривожить те, що сам він, отримавши в період безбожницької влади богословську освіту в семінаріях РПЦ, принісши присягу на вірність Церкві-Матері, прийнявши з рук ієрарха РПЦ дияконські та ієрейські свячення, нині не тільки пішов сам з лона Церкви, але й повів за собою своїх парафіян. Він погоджується, що Філарет вже неканонічний, але при цьому не зміг відповісти на питання, до якої сторінки не можна порушувати канони церковні, а після якої вони сьогодні стають непотрібними. Він і нині здійснює церковні Таїнства і обряди не тільки без благодаті Божої, але й з ненавистю до всього того, що колись вважав рідним і звідки черпав благодатну силу. Православ'я - релігія любові, і треба зауважити, що навіть мирянин, якщо згадав якусь провину перед своїм братом, прийшовши до дому Божого, має простити сам і згладити свою провину перед ближніми, а лише потім ставати на молитву. Отець критикував святині України - монастирі, але мабуть лише тому, що в них не допускають до євхаристійного спілкування розкольників... Довго ми говорили... Але мабуть, безрезультатно... А жаль... Оксана Михайленко,
м. Львів |
|||||||
