Видання Львівської єпархії Української Православної Церкви
Інтернет-версія газети
|
|
Видання Львівської єпархії Української Православної Церкви |
|
|
СПОВІДЬ КОЛИШНЬОГО АТЕЇСТАЯкось мене запросили в молитовний будинок баптистів. Коли я зайшов, то дуже здивувався, бо побачив багато молоді, багато радісно усміхнених облич. Мене оточили увагою, почали розпитувати. Я не приховував навіщо прийшов. Думав, що ці практичні знання про віру, про віруючих знадобляться мені в майбутньому. Начитався атеїстичної літератури, і коли приходив в молитовний будинок, навіть намагався влаштовувати дискусії з молоддю, доводячи їм, що Бога немає і вони помиляються. В мене з'явилося бажання прочитати Біблію, вникнути в суть віри. Мене не покидало питання, як таку кількість молоді могли обманути. Пізніше я почав розуміти, що не все, що мені говорили з дитинства, не все, що я читав в атеїстичній літературі, - це правда. Я бачив, що тут говорять зовсім інше. Отоді я взяв Біблію і став читати. І дивовижно, що багато питань, на які я не знаходив відповіді, вирішувалися самі по собі. Навіть такі важкі запитання, що, здавалося б, стояли непохитно переді мною: про створення світу, про походження людини... В мене тоді відкрилися очі, і я зрозумів, що світ дійсно має Творця, що якщо кожна річ, навіть найпростіша, обов'язково кимсь зроблена, - то тварина, людина - очевидно, теж кимсь створені. Але намагаючись осягнути Бога тільки розумом, розумів, що я, образно висловлюючись, пруся в закрите вікно. Я відчував, що щось є, але не міг туди потрапити. І ввійшов все-таки я через відкриті двері. Коли зустрічався з віруючими, (а ходив я тоді в молитовний будинок баптистів) я побачив, що дуже багато серед них гарних людей, і як на мене, то майже святих людей. Я виявив тут, буквально, золоті розсипи людських душ. В дитинстві я був самотній, з 14-ти років не жив дома. Якось сталося так, що я нікому не був потрібний, і мені також ніхто не був потрібний. Ріс егоїстом. А тут раптом оточили любов'ю, увагою цілком незнайомі люди. Я відзначив про себе, що ці люди, в порівнянні зі мною, образно говорячи, носять білосніжний одяг праведності. А себе я відчув у брудній зашмарованій спецівці. Відчув, що я барахтаюся в гріхах, яких раніше навіть не зауважував. Як образно сказав один проповідник, що і вівця може спіткнутися і впасти в багно, але вона відчуває, що це бруд, відразу вилізе і буде обходити цю калюжу десятою дорогою. А для невіруючої людини ця багнюка, як для свині, приносить тільки задоволення, і, як свиня, навіть не помічає, що вона тоне у власних гріхах, у цьому бруді. В такому ж стані знаходився я. І ось, коли я це почав розуміти, мені захотілося звільнитися, очиститися. Намагався зробити це самотужки, здавалося, що людині все під силу, що варто тільки змусити себе, напружити силу волі. Але я зрозумів, що це неможливо, як неможливо людині вилізти з болота, тягнучи себе за власне волосся. Звичайно, стримувало мене ще й те, що носив у кишені партквиток, вчився в університеті, боявся, що дізнаються про мої відвідини молитовного будинку. Але з кожним днем ставав все важчим і важчим тягар своїх гріхів. І нарешті, я відчув, що так далі жити неможливо. І 16 грудня 1977 року я покаявся. Під час молитовних зборів прийшов, став на коліна, хоча раніше це здавалося мені це страшним приниженням. Зараз я згадую цей день, як найщасливіший у моєму житті, коли я перед всіма зборами стояв навколішки і плакав, каявся у своїх гріхах. Наступило нове життя. Звичайно, виникли інші труднощі. Я продовжував вчитися, і супроводжував мене страх, що можуть дізнатися в університеті і відчислити. Звичайно, віруючі говорили мені, що треба бути мужнім, і я готував себе до того. Мені говорили, що може трапитися це, навіть, в останній день, але тоді я не думав, що це реально. І ось 27 червня нам повинні були урочисто вручати дипломи, а 26 червня, менше, ніж за добу до закінчення університету, мене виключили з партії і ухвалили позбавити диплома. Пам'ятаю, дуже тяжко було тоді; партійні збори, як судилище. Я сидів і думав, згадував Іова і його відповідь дружині: “Невже приємне ми будемо приймати від Бога, а неприємного не будемо приймати”. Звичайно, після того, як я розповів друзям про ці збори, то поради були різні – одні, радили вимагати, звернутися в ЦК і в інші організації, але я подумав: я ж протягом півроку молився і готувався до цього, і просив: “Господи, якщо Ти допустиш, - дай сили прийняти це з вдячністю, як від Тебе Самого”. І яка ж це буде смиренність, якщо я піду вимагати. І я подумав: адже Євангеліє говорить, що якщо хтось удостоїться честі постраждати за Христа, - велика тому нагорода на Небесах. А мені пропонують відмовитися від цієї нагороди. Пам'ятаю: я став на коліна, і почав дякувати Спасителю: “Господи, дякую Тобі, що Ти допустив це, я не знаю, чому, але я вірю, що Ти приготував мені скарб більший”. Вірю, що Господь почув молитву, тому що через декілька днів мене викликали в університет і вручили диплом. Звичайно, міркувати можна по-різному, як там вирішувалося це питання, але я знав, що це відбулося тому, що Господь побачив, що диплом цей перестав бути для мене ідолом. Я вже в душі відмовився від нього й обрав для себе краще, вічне. Важчі випробування були попереду. Коли я відвідував збори, то був знайомий з багатьма братами, в тому числі і з керівниками, і задавав багато питань. Ще з самого початку виявив, що в баптизмі не один напрямок, а декілька. Для мене це було незрозуміло: адже, якщо я наважився відмовитися від земних переваг, і обрав вічне, то я боявся схибити. Дізнався про те, що існує не тільки баптизм, але ще багато течій. І як же серед цих течій вибрати справжню, вірну? Коли випадало розмовляти по Писанню, звертатися до Біблії, я почував себе слабким... Деякі місця Біблії роз'яснювалися по-різному, іноді приходилося спостерігати, як на зборах на одну цитату було майже стільки тлумачень, скільки присутніх. Було незрозуміло: ну як же, де ж цей вірний шлях? Потім довелося спостерігати і декілька неприємних випадків. Я замислився: “Ну чому так, де ж Істина?” Минули місяці, доки я найшов Істину, найшов стежку, яка привела мене в Православну Церкву. Слава Богу, що зустрілись люди, які допомогли мені. Я і раніше замислювався над словами Ісуса Христа, сказаними апостолу Петру: “Ти Петро (камінь), і на цьому камені я збудую Церкву Мою, і врата пекла не подолають її” (Мф. 16, 18). І ця Церква існує півтори тисячі років, навіть, більше, і раптом з'являються нові течії, що повністю відкидають все: священство, всі Таїнства і утворюють свої общини. Процес нагадує ланцюгову реакцію: на даний час існують вже сотні, навіть тисячі різноманітних течій. Як це розуміти, адже апостол Павло запитує коринфян: “Хіба ж розділився Христос?” Слова Ісуса Христа істинні, значить Церква - одна, єдина, неподільна. Один Господь, одна віра, одне хрещення. Саме ці питання і змусили мене звернутися до Святого Письма. Відповідь на ці питання допомогли знайти люди, які наставили мене на вірний шлях. Звичайно, якби я раніше зустрів православних священиків, справжніх священиків, справжніх пастирів, то, можливо, мій шлях був би не таким заплутаним і довгим. Але, на жаль, в перші місяці після мого навернення не зустрілися на шляху такі люди. Коли я заходив, шукаючи, у православні церкви, в католицький костел, у лютеранські церкви, - ніде я не знаходив того, що шукав. Звичайно, по своїй формі баптизм, з усіх відомих мені течій, найближчий до першоапостольскої Церкви. Дійсно, за Святим Письмом збиралися перші християни в печерах, катакомбах, проводили свої зібрання на своїй рідній, зрозумілій мові, в радості і в простоті серця ламали хліб, - так зовні зараз виглядає баптизм. А коли я приходив у православну церкву, то я бачив тільки обрядову сторону. І тільки, коли зустрівся зі священиками, дізнався про подвижників, - я зрозумів, що Істина - там, де не тільки зовнішня видимість, але де є і внутрішній глибокий зміст, в ньому життя вічне і дається воно через істинне хрещення, хрещення, яке не просто “обіцянка спасіння” (як вважають баптисти, де це лише обряд), не обряд, а Таїнство хрещення. Хрещення, коли дійсно змиваються гріхи, коли людина після прийняття хрещення причащається Тіла і Крові Христової, не вина і хліба, як у баптистів робиться хлібопреломлення - згадка про вечерю Господню, а Таїнство. Тепер, звичайно, коли я все це зрозумів, коли я одержав звільнення від усіх гріхів, коли я одержав прощення справжнє, я починаю розуміти, чому таке положення в баптизмі; коли багато братів під час проповіді з кафедри ставлять запитання, чому в нас таке положення, чому людина, коли навертається, то спочатку все йде добре, але проходить якийсь час, і вона втрачає те, що було в неї після каяття. Навіть мене перший час розраджували: пам'ятаю, коли я тільки покаявся, коли в мені зайнявся цей вогонь, - хотілося всім свідчити і будити, сплячих духовно і фізично, на зборах, - мене зупиняли і говорили: ти, брате, почекай, і в нас були такі прояви любові, нічого, це пройде. Але я тоді думав: “Господи, чому це так? Не дай Боже, щоб ця любов у мене пропала”. Вона повинна постійно зростати, а мене розраджують - “нічого, це в тебе пройде”. Тепер зрозуміло, чому всі секти (секти - тобто “відсічені”, ті який відітнули себе, у тому числі і баптизм, що відсік себе 300 з лишнім років тому), що це - сухі гілки виноградника. Дивує те, що як у баптистів, так і в інших протестантів за 300 з лишнім років свого існування це питання ніколи не виникало, і хоча зараз введене рукопокладення, а відколи воно ведеться, - невідомо. Коли задаєш це питання, - міркують, як діти, несерйозно, доходить до блюзнірства, говорять, що Сам Бог обрав першу людину, що стала єпископом. І так в них виходить, що Церква створена не на вірі апостола Петра, не на камені. Адже ми знаємо, що Старий Завіт є ніби тінню Нового Завіту, і ми знаємо, - якщо в Старому Завіті спасіння було тільки в ковчезі, то і зараз - спасіння тільки в Церкві. Деякі говорять, що Церква брудна, але ж подумайте, і ковчег також був брудний, просмолений зсередини і зовні, і, можливо, навіть, зі сміттям, брудний зсередини, але, все-таки, тільки в ньому був порятунок. І якби ми поруч поставили човен, нехай гарний, нехай з червоного дерева, прикрашений золотом, встелений килимами, всерівно в цьому човні, у цій секті не було б спасіння. Ці питання привели мене в Православ'я. І я вдячний Господу, що Він вів мене, хоч і заплутаною стежкою, але до Істини. Коли мені відмовляли у хрещенні в тій общині, де я покаявся, - мені було кривдно-кривдно, і причиною було моє членство в партії. Говорили, що коли в тебе не буде партійного квитка, тоді ми подумаємо. Причини були і інші, але тоді, щиро кажучи, я образився, хоча знав, що в християнин повинен вміти не ображатися. Вони говорили: “Ти смиряйся”. Думав - ну, а як же апостол Павло, коли Ананія прийшов до нього, минуло всього три дні після покаяння і він перебував в пості і молитві, а Ананія запитує його: “Брате Савле, чому ти зволікаєш, підведися омий гріхи свої”. Значить, гріхи знаходилися на ньому? І три дні Ананія вважає зволіканням. Я майже рік був віруючим після того, як покаявся, а мені говорили - ну, брате, в тебе ще нема смирення, ти ще подумай, ти ще зміцнися, може рік, може два посидь на задній лавці, ми подивимося, вирішимо, ти не поспішай, і говорили, що це воля Божа. Мені здається, немає волі Божої на загибель. Спасіння тільки в Церкві і тільки через Хрещення. І слава Богу, що Він хоч не відразу, але вивів мене на вірний шлях. З магнітофонного запису Надії Онищук,
м. Львів Від редакції: Минуло кілька років, і Яковлєв Геннадій, який розповідав про свій шлях до Бога, поступив в Одеську духовну семінарію, успішно закінчив, і став служити священиком в далекому сибірському селі. Він був справжнім пастирем, таким, якого йому так бракувало на початку шляху в пошуках Істини. Але недовго прослужив він Богу і людям, скоро прийняв мученицьку смерть від руки фанатика-кришнаїта (про це вже писала наша газета) |
|||||||
