Видання Львівської єпархії Української Православної Церкви
Інтернет-версія газети
|
|
Видання Львівської єпархії Української Православної Церкви |
|
|
ХОТ-ДОГ І ПІСТВсім відома ця страва, яка витиснула з наших міст звичайні пиріжки - це сосиска між двома половинками булочки. Їжа, аж ніяк не пісна. Батько був неприємно вражений. Андрійко з трьох років знав дні посту: середу і п'ятницю, з семи, почавши сповідатися, додержувався і тривалих постів разом з дорослими (зрозуміло, з деякими поблажками, як дитина). Ніколи це не було йому в тяготу, ніколи він не скаржився, не виражав невдоволення. Та й лицемірство не було властиве йому... Андрій наздогнав батька; він був явно зніяковілий: - Тату, я тебе не зауважив! Ти що, сердишся, що я піст порушив? - Давай пройдемося трохи, якщо не замерз? Хлопчик кивнув, і, замість того щоб сісти в трамвай, вони повільно пішли. - Ти тільки не думай, що я так часто роблю! - виправдовувався хлопець. - Просто сьогодні так сталося: йшли, справи обговорювали, замерзли, зупинилися біля лотків, всі взяли чай з “хот-догом”. Була б проста булка - я б купив. Але нічого іншого не було. Булку без сосиски було нерозумно просити. Я і подумав: “Не загубить одна сосиска мою душу!” А тут ти йдеш... - Андрій говорив навмисно розв'язно, переконуючи батька і себе, що нічого особливого не відбулося, але на душі в нього було кепсько. Погляд впав на старий портфель батька: наповнений продуктами (хліб, вермішель, капуста...), він не закривався і був обтягнутий шпагатом. В нього стиснулося серце. “... Яке важке батькове мовчання! Вже краще посварив би, чи що...” - Тату, ти мене засуджуєш? Батько відповів прямим і здивованим поглядом. Несподівано для хлопця він перехопив портфель у ліву руку, обійняв сина і поплескав по плечу... Пройшли ще декілька кроків - і батько нарешті заговорив: - Хіба я можу тебе засуджувати? Ти ж мій син. Я йшов зараз і думав: важко все таки християнину серед нецерковних людей.. Взяти хоча б піст. Ось, приклад. П'ятниця, їдальня в організації. Всі навкруги м'ясо, котлети їдять, ні про що не думають, а ти суп без сметани просиш, на друге - один гарнір... І навіть салат овочевий не можеш взяти, якщо він майонезом политий... На сміх піднімають: одні тебе скнарістю дорікають, інші, які знають, що ти віруючий, беруться про піст міркувати - яка, мовляв, Богу різниця, з сметаною чи без... Словом, спокуса! Отут найважче - стерпіти ці зауваження і глузування без злості, не впасти духовно, залишитися собою, не зрадити свою віру. До болю мені все це знайоме! Іноді, і правда, подумаєш: “Може краще вже з'їсти цю котлету або сосиску, тільки б не ставати центром уваги, не провокувати осуду Церкви!” Але тут, очевидно, Ангел-хранитель іншу думку підказує: “Ось так, з дрібниць, з людиноугодництва, і починається відступ від Христа!..” Ну, і тримаєшся, терпиш все це... Та я дорослий, мені простіше. А тобі сутужніше... Виходило, що тато не тільки не лаяв - він виправдовував Андрія. Виправдовував, але як слабку людини - хлопець це чудово розумів. Дійсно, він просто спасував перед ровесниками, не захотів виявитися “білою вороною” - віддав перевагу бути “як всі”... Він і відчув полегшення від того, що батько розуміє його, і соромився самого себе: так, мабуть, мужності йому бракує. - Мені особисто стало простіше, - продовжував тато, - коли я сам добре розібрався в тому, що таке православний піст. Розібравшись, я навчився коротко і ясно пояснювати це іншим. Ти сказав зараз: “Не згубить же душу одна сосиска!” Звичайно, не згубить. Напевно, це був жарт? Хіба, по-твоєму, пісна їжа рятує душу, а скоромна губить? - Та ні, звісно... - Зрозуміло, що ні: душу губить гріх, а не та чи інша їжа. Християнський піст - це посох, який допомагає нам іти. Плотські тілесні прагнення в людини намагаються придушити прагнення вищі, духовні. А піст - добровільне і свідоме утримування у визначені дні від певних видів їжі - він і допомагає підкоряти плоть духу. У християнина, який може відмовитися від того, що “хочеться”, - це називається помірністю, вона допомагає подолати гріх всередині і поза собою. Людина стає хазяїном самої себе, не залежить від своїх тілесних “бажань” і стає вільною людиною. Завдяки посту зміцнюється воля, а сильна воля дуже придасться в двобої з більш серйозними спокусами. Тобто піст - це не самокатування і не кара, а підмога в боротьбі з гріхом. Відношення до посту не повинне бути легковажним. Пам'ятаєш випадок з злочинцем, який вбив дівчинку заради жалюгідних грошей? Коли його запитали на слідстві, чому ж він не з'їв яйця, що його жертва несла на базар, він навіть обурився: “Адже була п'ятниця!”... А дехто, буває, забуде, що сьогодні пісний день, по своєму чи чиємусь недогляді з'їсть скоромне, а потім спохватиться і жахається, рахуючи себе ледве не загиблим. Ось в чому марновірне відношення до посту: коли з нього роблять самоціль. А піст - тільки один з засобів в досягненні цілі християнського життя - це тобі добре відомо. Церква пропонує нам цей рятівний засіб, а ми його приймаємо, добровільно і свідомо. Не забувай про це, добре?.. З книги “Що потрібно знати кожному юнаку“
|
|||||||
