Видання Львівської єпархії Української Православної Церкви
Інтернет-версія газети
|
|
Видання Львівської єпархії Української Православної Церкви |
|
|
КОЛИ БУДЕ ЄДНІСТЬ І АВТОКЕФАЛІЯ?По-перше, потрібно відразу зазначити, що проблема усунення розколу навмисно поєднується з питанням надання автокефалії. Це дві зовсім різні проблеми, які не можуть бути вирішені водночас. Чому? Тому що спочатку слід вилікувати внутрішні хвороби, а вже потім розпочинати нормальне життя. Отже, перша проблема – як подолати існуючий розкол в Православ'ї? Думається, жодна людина не виступить проти єдності Церкви (хіба тільки ворог чи людина невіруюча). Питання полягає не в тому, що єдність потрібна, а в тому - як досягнути цієї єдності. Церква має віковий (на жаль!) досвід боротьби з розколами. Існують церковні закони – канони – які остерігають про виникнення розколу, а в разі все ж таки його появи – спосіб подолання. Шлях простий. Винуватці розколу повинні принести щире каяття Церкві у своїх безблагодатних діях. Церква рішенням Собору приймає своїх колишніх членів у молитовне і євхаристичне спілкування в залежності від певних умов: наскільки глибоким був розкол, які його наслідки для Церкви. Можливо, що на деяких діячів розколу (ініціаторів чи активних послідовників) буде накладено певну єпитимію (2) (у вигляді відлучення від Причастя на певний час, або каяття у монастирі під керівництвом досвідченого духівника). Іншого шляху подолання розколу Церква не знає! Українська Православна Церква в особі Свого Предстоятеля – Блаженнішого Митрополита Київського і всієї України Володимира - неодноразово зверталася з пропозицією необхідності ліквідації розколу, пропонувала конкретні дії для його подолання, але її голосу ніби-то не чують. Зате керівники розколу і, що дивно, окремі чиновники, пропонують свій шлях подолання кризи. Хоча, здавалося б, що вже минули ті часи, коли чиновники втручалися у внутрішні справи Церкви... Нам пропонують провести “об'єднувальний” Собор під патронатом Константинопольського патріарха Варфоломія. Ось тут виникають певні, досить серйозні проблеми. Будь-який Церковний Собор розпочинається з євхаристичного спілкування єпископів, тобто, служиться Божественна літургія або, принаймі, відправляється молебень за успішне проведення Собору. Тоді, хто буде на цьому богослужінні? Автокефальна церква залишається досі “акефальною” (“безголовою”, з грецької “а” - заперечення, “кефалі” - голова) (3), Київський патріархат очолює анафемований Михаїл-Філарет Денисенко. Отже, Собор має розпочатися без молитви до Господа... Але уявімо собі неможливе – питання про об'єднання відбудеться без Церковного Собору, десь, наприклад, в кулуарних переговорах на живописному березі Женевського озера. Повстає питання – а хто ж очолить єдину Церкву в Україні? Автокефальна церква після смерті “патріарха” Яреми не обрала його наступника, а як сумнозвісний Філарет?..Чи захоче він зняти з себе кукіль Московського Патріарха (4)? Як бути на місцях, в єпархіях? Наприклад, у Львівській єпархії, яка своїми межами співпадає з територією Львівської області, перебувають, крім канонічного православного архієпископа Львівського і Галицького Августина, ще і Андрій, “митрополит Львівський і Сокальський” (УПЦ КП), і Феодосій, “єпископ Дрогобицький і Самбірський” (УПЦ КП), і Петро, “православний митрополит Львівський, Української Церкви автономних громад” (юрисдикція невідома), і Макарій, “єпископ Львівський” (УАПЦ). Як їх об'єднати? За церковними канонами, у одному місті (єпархії) може бути тільки один Правлячий архієрей. То чи захоче Філарет і іже з ним братія позбавити себе своїх місць, або, за умови навернення до Православної Церкви, перейти на інші кафедри (якщо дозволять)? Згадаймо не менш сумнозвісного колишнього благочинного Почаївської Лаври Петра Петруся, який після довгих блукання від Яреми до Філарета вирішив, все ж таки, навернутися на розум і повернутися в лоно Православної Церкви. Та почав ставити умови: або прийняти його як єпископа, або надати йому якусь особливу автономію, але це не передбачається церковними канонами. І тому залишився при своїх, як кажуть, інтересах, утворивши ще одне розкольницьке угрупування (див. вище). Виникає ще одне запитання: яка ж роль у подоланні розколу в Українському Православ'ї Константинопольського Патріарха Варфоломія? Нібито Туреччина і Україна - дві незалежні держави, а Церква в Україні вже більше як триста років тому вийшла з підпорядкування Вселенського Патріарха (5). Та й становище самого Константинопольського Патріарха досить складне. Складність в тому, що Константинополь не зберіг своєї історичної назви (6), і парафій у Патріарха майже немає, хіба лише в Америці, бо більшість його пастви - це американці грецького походження. Тим не менше, спостерігаємо, що з боку і розкольників, і державних діячів є бажання втягнути Патріарха у вирішення складного питання про єдність Церкви в Україні. Будемо сподіватися, що якщо Патріарх Варфоломій й прийме певну участь в діалозі про єдність, то його дії не викличуть проблем, які нещодавно виникли в Естонії і ледве не привели до розриву стосунків між Московською і Константинопольською Патріархіями. Отже проблему єдності Православної Церкви в Україні не так просто вирішити, і одним розчерком пера, однією директивою зверху її не розв'язати. Чи всі це розуміють? Чи розуміють це окремі чиновники? У розкольників не питаємо, бо людина, яка відкрито порушила одні церковні закони, на цьому не зупиниться, буде зневажати і інші канони. Здається, що в активних прихильників термінового об'єднання Церкви відсутнє саме поняття: а що таке Церква? Не розуміють, що методи, які можна застосувати до політичних партій і рухів, - неможливі для Церкви. Неможливо простою арифметичною дією скласти в єдину Церкву всі існуючі конфесії (читай: розколи), це не приведе до об'єднання, а виникне ще один розкол, і знову - протистояння. Отже, до проблеми єдності слід підходити серйозно, розважливо, опираючись на церковні закони і традицію, прислухаючись до голосу народу Божого. А щодо отримання автокефалії, то не може ця проблема вирішитися, доки не буде єдності. Та й хто зараз бажає автокефалії? Тільки західні області України. Більшість православних віруючих в Україні проти навіть ідеї автокефалії. Чому? А саме тому, що дії і розкольників, і окремих державних діячів вже дискредитували цю ідею в очах простого народу. Так коли ж буде автокефалія? Це питання залишається відкритим, і сподіваємося, що вирішиться воно во славу Божу і на користь Православної Церкви в Україні. Афанасій Кононенко,
м. Львів 1 З точки зору Святого Письма та Священного Передання, теорія “гілок” неприпустима для Церкви. Вперше цю теорію (branch theory) знаходимо у протестантів.
2 Єпитимія або покута не означає покарання. Вона дається для духовного зцілення, для того, щоб “уврачевати” наслідки, які спричинив людині гріх. Тим більше вона потрібна тоді, коли йдеться про гріх розколу.
3 Дивно, але тепер автокефальна (незалежна) церква вважає своїм духовним центром Сполученні Штати Америки.
4 Це ще одне диво – на голові лжепатріарха Філарета бачимо кукіль саме... Патріарха Московського і всія Русі. Всі інші Предстоятелі Помісних Православних Церков носять білий або чорний клобук, але не кукіль. Білий кукіль - особлива риса саме Московського Патріарха. І не меншим дивом є те, що автокефалісти вирішили вдягнути на свого “патріарха”... блакитний кукіль, але знову ж таки, скопіювавши його з ненависної Москви...
5 Наша газета вже писала, що титул “Вселенський” є лише відголосом часів Візантійської імперії, коли Патріарх Константинопольський за певних обставин (особливість візантійського менталітету, зруйнування інших Патріархатів, столичний єпископ – близькість до імператорського двору) вважав себе духовним покровителем всіх християн “ойкумени”, тобто тієї частини світу, яка належала до імперії.
6 Тепер це місто Стамбул на території Туреччини. Сам Варфоломій, як Патріарх, обмежений у своїх діях з боку турецької влади. |
|||||||
