Видання Львівської єпархії Української Православної Церкви
Інтернет-версія газети
|
|
Видання Львівської єпархії Української Православної Церкви |
|
|
ПРО ХВОРОБИ ТІЛЕСНІ, ДУШЕВНІ І ДУХОВНІПРАВОСЛАВ'Я І МЕДИЦИНАДуховні хворобиЛюдина має здоровий дух, коли живе по-християнськи, відповідно з святими Божими заповідями, і нездоровий (ушкоджений) - коли скоює гріх і живе гріховним життям. Внаслідок ушкодження здорового духу душа стає одержимою нечистими духами (бісами), а тіло успадковує різноманітні хвороби, що нерідко викликають у лікарів утруднення в діагностиці. Як правило, такі захворювання можна виявити тільки в церкві, коли людина зустрічається з святинею, тому і лікування тут можливе тільки духовне, оговорене церковними канонами. Наприклад, під час молебнів за здоров'я, проведених у лікарнях, нерідко можна спостерігати симптоми духовного захворювання людини. Якось у лікарняну церкву прийшла молода жінка за благословенням на операцію (вже шоста операція), тому що остаточне видужання після кількох операцій не приходило. Коли священик окропив її святою водою, помазав святим єлеєм і хвора приклалася до мощей св. угодників Божих - вона, буквально, “остовпіла” на місці, зіниці розширилися, лице - маска з сатанинським оскалом, руки і ноги ніби паралізувало. Встановити духовну хворобу може або досвідчений священик, або практикуючий віруючий лікар-терапевт з великим досвідом, який може запримітити симптоми, що виходять за рамки пояснень їх з точки зору сучасної медицини. Як люди стають “болящими” духовно? “Одна жінка зовсім не могла їсти зелені. Від “зеленого духу” у неї відразу починалися страшні різі в шлунку. В гастроентерологічному відділенні вона проводила більше часу, ніж вдома, “швидка” чергувала біля її під'їзду, але крім екстреної допомоги медицина нічого не могла їй запропонувати. У жінки було те, що в народі прийнято називати - вроки. Тільки після того, як вона почала бувати на богослужіннях в нашому храмі, наступило полегшення, вона забула про лікарню, про таблетки, про свою “алергію” до зелені... Парадоксально, але факт: лікар, покликаний зціляти, в наш час найчастіше лише усугубляє хворобу. Головним чином, це стосується захворювань, викликаних безпосереднім впливом бісів злості. Декілька десятиліть “прогресу” привели нас до повного духовного неуцтва. Ми забули і те, що ще зовсім недавно знали. Наприклад, до революції лікарі без особливих труднощів відрізняли духовні захворювання від фізичних. Тепер, коли лікарю важко встановити діагноз, він посилає своїх пацієнтів до “бабок”, знахарів, екстрасенсів, чаклунів... А в старовину, говорять, лікар зустрічав хворого питанням: “чи давно причащалися?” - і починав лікувати тільки після того, як хворий сповідався і причастився. Чому люди стають духовно хворими? Під час обряду “вигнання біса”, священик, заклявши біса: може запитати його: “За що ввійшов, коли?” - і біс, стриножений ім'ям Ісуса Христа Господа нашого, змушений відповісти. Часто у відповідь можна почути про аборти, потім - про блуд і перелюбство, особливо, рукоблуддя, і статеві збочення. Далі - об'їдання і чревоугодництво, всіляке нестримання. Потім - образа батьків. ...Якось священика запросили сповідати вдома хворого юнака 16-ти років. Зустрічає високий хлопець - відвертається, не може подивитися в очі. Пояснює, що постійно приходять біси і вимагають, щоб викинувся з вікна. Мати, втручаючись в розмову, розповідає про хвороби сина, про крапельниці, про те, що після них “все і почалося”... Наодинці юнак признався: крапельниці ні при чому, біси з'явилися після того, як він став займатися рукоблудством. Священик висповідав юнака, причастив і зажадав, щоб батьки регулярно водили його в церкву. Але мати запевняла, що це неможливо. Він на службі падає і корчиться на підлозі - вона не може на це дивитися, та й незручно перед людьми... Всі докази виявилися марними, мати не хотіла утрудняти себе. Закінчилося все трагічно: через півроку юнак пішов на залізницю і ліг під поїзд... Ще випадок. Одна мати привела в храм своїх синів. Обидва вони їй “не подобалися”, в одного до того ж було невиліковне (по медичних показниках) захворювання шкіри. При освяченні їхньої квартири священик звернув увагу на фотографію чоловіка. - Ваш чоловік? - Ні, - збентежено відповіла жінка. - Це товариш. Вияснилося, що вже багато років вона зустрічалася з одруженим чоловіком. Цей гріх і прокляття дружини і явилися причиною хвороби і синів і її самої. Входять біси після наруги над святинею, і хворі самі це підтверджують. Частішими стали випадки духовних захворювань від занять спортом, захоплення рок-музикою, особливо, так званим “важким металом”. Біса можна “підчепити” на курсах прискореного вивчення іноземних мов, біля телевізора, на сеансах “народних цілителів”... А окультна “наука”? На кожному розі нам обіцяють здобуті з її допомогою зцілення і процвітання, успіх на життєвому поприщі і в утіхах... Різноманітні підручники і посібники закликають пити сечу, лікуватися неконтактним масажем, розкривати духовні центри, перекачувати енергію... Хворі стають “цілителями”, пропагандистами всілякої бісовщини, такими собі “тимурівцями” від сатани. Епохою духовного свавілля можна назвати час, в якому ми живемо. Не тільки свої квартири, але і свої тіла ми готовимо для бісів. Все в нашому сучасному житті пристосоване до руйнації духовності, до перекручення її. Зніженість і егоїзм, хтивість і обжерливість, відсутність терпіння і смиренності роблять з нас не просто пристанище для бісів, а ми стаємо їхніми маріонетками і знаряддям. Все частіше стали входити біси не за один якійсь гріх, а за сукупність їх. Любить ховатися ворог за хвороби, травми і наслідки аварій. Тому почастішали заяви типу: “Це в мене ускладнення після ангіни”. Таким людям важко пояснити суть їхніх захворювань. Кому, насправді, хочеться бути біснуватим? Куди “пристойніше” мати алергію, хронічний бронхіт, бронхіальну астму, гастрит, розсіяний склероз... Та й причина благозвучніша: забруднене навколишнє середовище, пральні порошки, пилок рослин... Закоснів народ у гріхах, не бажає виправлятися, і посилає йому Господь напоумлення. Саме через хворобу багато хто й звертається до Бога, приходить до тями і починає, нарешті, піклуватися про головне - про порятунок душі. Покарання за гріхи обертається милосердям Спасителя до людей Своїх. Часто ми і не зауважуємо початок духовної хвороби. Совість нам докоряє, а ми намагаємося заглушити її; частішають незадоволення, безвихідь, туга. Ми починаємо відчувати в собі “щось”, що болить - внутрішній дискомфорт. Порушується сон, з'являється страх. В спілкуванні з людьми дратуємося, гарячкуємо, готові “постояти за себе”. В сім'ї - непорозуміння між подружжям, між дітьми і батьками. Люди починають шукати причини в інших людях, шукають забуття в спиртному, наркотиках, розпусті, а до найголовнішого лікаря - Церкви - не звертаються. З книги священика Сергія Філімонова
“Церква, лікарня, хворий” |
|||||||
