Видання Львівської єпархії Української Православної Церкви
Інтернет-версія газети
|
|
Видання Львівської єпархії Української Православної Церкви |
|
|
ЛЕГЕНДА ПРО ВЕЛИКОГО ІНКВІЗИТОРАУривок з роману Ф.М. Достоєвського “Брати Карамазови”ЦАРСТВО ЗЕМНЕ В цілому людство завжди прагнуло об'єднатися неодмінно всесвітньо. Багато було великих народів з великою історією, але чим вище піднімалися ці народи, тим були і нещаснішими, тому що глибше за інших усвідомлювали потребу у всесвітній общині людей. Великі завойовники - Тимур і Чингізхан, пролетіли, мов вихор по землі, пориваючись завоювати всесвіт, але і вони, хоча і несвідомо, висловили ту ж саму велику потребу людства у всесвітньому і загальному об'єднанні. Якби ти прийняв світогляд і порфіру Кесаря, то заснував би всесвітнє царство і всіх заспокоїв. Тому що кому ж володіти людьми як не тому, хто керує їхньою совістю і в чиїх руках хліба їх. Ми і взяли меч Кесаря, взявши його, звичайно, скинули тебе і пішли за ним. Та пройдуть ще віки сваволі вільного розуму, їхньої науки і антропофагії*, тому що, якщо почнуть будувати свою Вавілонську вежу без нас, вони скінчать антропофагією. Але тоді-то і приповзе до нас звір і буде лизати ноги наші і обляпає їх кривавими сльозами з очей своїх. І ми сядемо на звіра і воздвигнемо чашу, і на ній буде написано: “Таємниця!” І лише тоді і саме тоді настане для людей царство спокою і щастя. Ти пишаєшся своїми героями, але в тебе лише вибрані, а ми втішимо всіх. Та й чи не так ще буде: що багато хто з цих обранців і тих, які могли б стати обранцями, втомилися, врешті, очікуючи тебе, і понесли і ще понесуть сили духу свого і жар серця свого на іншу ниву і скінчать тим, що на тебе, як на древко, натягнуть знамено свавілля свого. Але ти сам воздвиг це знамено. У нас же всі будуть щасливі і не будуть більше борцями, не винищуватимуть один одного, як з свободою твоєю, повсюдно. Так, ми переконаємо їх, що вони тоді тільки і стануть вільними, коли відмовляться від свободи своєї заради нас і нам скоряться. І що ж, праві ми будемо чи збрешемо? Вони самі переконаються, що праві, тому що пригадають, до якого страхіття рабства і сум'яття доводила їх свобода твоя. Свобода, вільний розум і наука заведуть їх у такі хащі і поставлять перед такими дивами і нерозгаданими таємницями, що одні з них, непокірні і люті, знищать самі себе, а інші непокірні, але малосилі, знищать один одного, а треті, які залишаться: слабосилі і нещасні, приповзуть до ніг наших і волатимуть до нас: “Так, ви були праві, ви одні володіли таємницею його, і ми вертаємося до вас, спасіть нас від себе самих”. Отримуючи від нас хліба, звичайно, вони чітко будуть знати, що ми їх же хліба, їх же руками здобуті, беремо в них, щоб їм же роздати, без всякого чуда, побачать, що не перетворювали ми каміння у хліба, але, воістину, більш, ніж самому хлібу, раді вони будуть тому, що одержують його з рук наших! Тому що добре пам'ятатимуть, як колись, без нас, ті самі хліба, добуті ними, в їх руках оберталися лише в каміння, а коли вони вернулися до нас, то це саме каміння обернулося в їхніх руках у хліба. Високою, високою оцінкою оцінять вони те, що значить раз і назавжди підкоритися! А доки люди не зрозуміють цього, вони не будуть щасливими. Хто найбільше сприяв цьому нерозумінню, скажи? Хто роздрібнив стадо і розпорошив його по шляхах несповіданих? Але стадо знову збереться і знову упокориться і вже раз і назавжди. Тоді ми підсунемо їм тихе уклінне щастя, щастя слабосилих істот, якими вони і створені. Так, ми переконаємо їх, нарешті, не пишатися тим, що ти возвисив їх і навчив пишатися; доведемо їм, що вони слабосилі, що вони тільки жалюгідні діти, але що дитяче щастя солодше за всяке інше. Вони стануть боязкими і стануть дивитися на нас і тулитися до нас настрашені, як курчата до квочки. Вони будуть дивуватися на нас і жахатися, і пишатися тим, які ми могутні і які розумні, що змогли втихомирити таке буйне тисячомільйонне стадо. Вони будуть безсило тремтіти перед гнівом нашим, розум стане нерішучим, очі - плаксивими, як у дітей і жінок, але як легко будуть переходити вони за нашої вказівкою до забави і сміху, світлої радості і щасливої дитячої пісеньки. Так, ми змусимо їх працювати, а у вільні від праці хвилини ми влаштуємо їм життя, як дитячу гру, з дитячими піснями, хором, безневинними танцями. Так, ми розв'яжемо їхні гріхи, бо вони слабкі і безсилі, і вони будуть любити нас, як діти, за те, що ми їм дозволимо грішити. Ми скажемо, що всякий гріх буде спокутуваний, якщо зроблений буде з нашого дозволу; дозволимо ж їм грішити тому, що любимо їх, а кару за ці гріхи, що ж, візьмемо на себе. І таки візьмемо на себе, а нас вони будуть боготворити, як благодійників, що несемо на собі їхні гріхи перед богом. І не буде в них ніяких від нас таємниць. Ми будемо дозволяти або забороняти їм жити з їхніми дружинами і коханками, мати або не мати дітей - все по їхньому послуху - і вони будуть нам коритися весело і з радістю. Всі жагучі таємниці їхньої совісті - все, все понесуть вони нам, і ми все розв'яжемо, і вони повірять рішенню нашому з радістю, тому що воно позбавить їх від важкого клопоту і страшних сьогоденних мук рішення особистого і добровільного. І всі будуть щасливі, всі мільйони істот, крім сотні тисяч, які керуватимуть ними. Тому що лише ми, ми, які стережуть таємницю, тільки ми будемо нещасними. Буде тисяча мільйонів щасливих немовлят і сто тисяч страждальців, що взяли на себе прокляття - пізнання добра і зла. Тихо вмиратимуть вони; тихо згаснуть в ім'я твоє і за труною обрящуть лише смерть. Але ми будемо стерегти секрет і для їх же щастя будемо вабити їх нагородою небесною і вічною. Тому що, якщо б і було щось на тому світі, то вже, звичайно, не для таких, як вони. Говорять і пророчать, що ти прийдеш і знову переможеш, прийдеш зі своїми обранцями, з своїми гордими і могутніми, але ми скажемо, що вони спасли лише себе, а ми спасли всіх. Говорять, що зганьблена буде блудниця, яка сидить на звірові і тримає в руках своїх таємницю, що збунтуються знову малосилі, що розірвуть порфіру її й оголять її “бридке” тіло. Але я тоді встану і вкажу тобі на тисячі мільйонів щасливих немовлят, які не знали гріха. І ми, які взяли гріхи їхні для щастя їхнього на себе, ми станемо перед тобою і скажемо: “Суди нас, якщо можеш і смієш”. Знай, що я не боюся тебе. Знай, що і я був у пустелі, що і я харчувався акридами і корінням, що і я благословляв свободу, якою ти благословив людей, і я готувався стати в число обранців твоїх, в число могутніх і сильних, прагнучи “заповнити число”. Але я отямився і не захотів служити безумству. Я позадкував і примкнув до сонму тих, хто виправив подвиг твій. Я пішов від гордих і вернувся до смиренних для щастя цих смиренних. Те, що я говорю тобі, збудеться, і царство наше возведеться. Повторюю тобі, завтра ж ти побачиш це слухняне стадо, яке за першим помахом моїм кинеться підгортати гарячі вуглини до вогнища, на якому спалю тебе за те, що прийшов нам заважати. Тому що, якщо був хтось, хто більше за всіх заслужив наше кострище, то це ти. Завтра спалю тебе. Dixi**”. *АНТРОПОФАГИЯ - [гр. anthropophagia - anthropos - людина + phagein їсти, пожирати] - людоїдство.
“Легенда про великого інквізитора” -
|
|||||||
