Видання Львівської єпархії Української Православної Церкви
Інтернет-версія газети
|
|
Видання Львівської єпархії Української Православної Церкви |
|
|
ЗВИЧАЇ ПЕРШИХ ХРИСТИЯНЗаповіт таїнств Наговори на християнОсь так поширювалися різні чутки про християн, а іудеї були головними вигадниками їх, і хоча вони були безглузді самі по собі, народ їм вірив (Євсевій, “Історія...”; Тертуліан, “Апологія”). Звинувачували християн у ворожнечі до всього роду людського і, особливо, в посяганні на могутність Риму, говорили, ніби вони тішаться кожній народній скруті, ремствують на щасливий перебіг справ і сприяють падінню імперії. Все це грунтувалося на проповіді християнами про суєтність земних благ, про кінець світу, про Страшний Суд, за перебільшене і зловмисне тлумачення того, що сказано в Апокаліпсисі про загибель Риму, який ідолопоклонствує і про помсту, яку здійснить колись Бог за пролиту кров мучеників. Обмови підкріплювалася тим, що християни не брали участі в народних святкуваннях (Тертулліан, “Апологія”): жертвопринесеннях, бенкетах і гульбищах. В такі дні християни плакали і постилися, спостерігаючи беззаконня, що там чинилися. І якщо забобонні язичники більшість днів вважали днями плачу і нещасть, то в християн більша частина їх були радісними. Вони втікали навіть з площ через гульбу, що там відбувалися. Якщо ж кому і траплялося там бути, то хіба, щоб купити мимохідь потрібну річ (“Постанови апостолів”). Нарешті, презирство християн до всіх інших релігій довершувало всенародну ненависть до них. Скільки не проповідували вони, що в дусі вони поклоняються Богу - Творцю неба і землі, приносячи Йому безустанно жертви в своїх молитвах, ідолопоклонницький народ не розумів їх, запитував про ім'я цього Бога і називав їх безбожниками, оскільки вони не поклонялися жодному з тих богів, що стояли в храмах, не мали в себе жертовників всеспалення, ні жертв кривавих, ні кумирів. Жерці - які гадали на польоті птахів - авгури, по нутрощам тварин - гарусники, віщуни, словом, всі ті, промисел яких грунтувався на язичестві, для своєї вигоди намагалися підтримувати і посилювати народну ненависть до християн, пов'язуючи з цим нещастя, що траплялися: голод, мор, війну (Тертуліан, “Апологія”). “Християни, - кричали вони, - викликають гнів богів на всіх” (Арновій, “Проти язичників”). Після цих упереджень на всі чесноти християнські дивилися злим оком. Любов, що вони мали між собою, здавалася небезпечною змовою (Тертуліан, “Апологія”). Звертання: “Брат, сестра”, тлумачилися з гіршої сторони, оскільки язичники запідозрювали їх в перелюбі. Їх милостиня вважалася засобом для зваби бідних. Звинувачували пастирів в користолюбстві: нібито збираючи для Церкви скарби, хочуть нажитися самі. Про їхні чудеса відзивалися як про чаклунство і магію. І, дійсно, в цей час багато було ошуканців, які похвалялися мистецтвом вгадувати майбутнє по різних прикметах, гоїти хвороби за допомогою чудодійних злаків і чаклунства, слів і химерних фігур. Гоніння тільки виправдували ненависть до християн. Вони були винні, тому що всі вважали їх винними. І по жорстокості страти судили про розмір їх злочинів (Тертуліан, “Апологія”). На них дивилися, як на людей, приречених на смерть вогнем і на хресті, їх називали найганебнішими іменами. Це робило християн ненависними в очах народу і неуків. Светоній, наслідуючи загальну думку, пише, що “імператор Клавдій вигнав з Рима іудеїв, які безперестану бунтували, підбурювані якимось Хрестом”, мовляв ще Іісус Христос був главою бунту між іудеями. Той же письменник відносить до похвальних вчинок Нерона, який звелів мучити християн, як людей одержимих, на його думку, новітніми і небезпечними забобонами. Тацит розповідає про пожежу в Римі, що вчинив Нерон для своєї забави і говорить, що “він у тому обвинуватив людей, яких народ називав християнами”. Потім додає: “Назва ця пішла від Христа, Якого Понтій Пілат за царювання Тіверія, засудив до страти. І це небезпечне марновірство, спочатку придушене, поширилося знову не тільки по Іудеї, батьківщині цього зла, але й у самому Римі, куди все, що тільки є в світі нечестивого і мерзотного стікається і під видом благочестя чиниться. Спочатку хапали тих, що самі признавалися, а потім за їх свідченнями інших засуджували на смерть не стільки за вчинену пожежу, скільки за ненависть до роду людського”. Він же називав християн винуватцями, гідними привселюдної страти. З журналу "Православне життя",
№5, 2000, вид. "Православна Русь", США |
|||||||
