Газета "Світло Православ'я"

ХТО МОЖЕ БУТИ СВЯЩЕНИКОМ?

Святий Симеон Новий Богослов (XI в.), ігумен одного з монастирів Константинополя, вважав себе невартим священства, незважаючи на те, що досяг вершин духовної досконалості. Своїх учнів він остерігав від необдуманого прийняття цього неземного сану, попереджаючи, що Господь Бог дуже вимогливий до священиків. Чистота духовна і тілесна насамперед. Св. Симеон порівнює священика з Ангелом, якому далеко до всякого гріха. “Нехай священика вирізняє, - вчив він, - скромна поведінка, покірливе серце, стійка віра, щира любов, підпорядкування волі Божій. При Євхаристії, його помисли повинні бути спрямовані до Бога, а погляд на Святі Дари. Він повинен відчувати присутність Христа серцем. А коли наступить призначена мить, нехай з почуттям, сміло проголосить до Бога Отця: “Отче наш... да святиться ім'я Твоє”.

Повчальним є духовний заповіт св. Никанора Чудотворця, написаний ним для своїх учнів. Святий жив в XV сторіччі в північній Греції. День його пам'яті - 7 серпня. Автор заповіту називає причини, що унеможливлюють прийняття свяченого сану. Священиком не може бути той:

а) хто зрікся віри Христової (Прав. св. апостолів, канон 62);

б) той, хто одружився з вдовою (Прав. св. апостолів, канон 18);

в) одружений двічі (Прав. св. апостолів, канон 17);

г) той, хто до шлюбу мав інтимні стосунки з жінкою (про це говорить свт. Василь Великий в 69 каноні: якщо кандидат в священики мав інтимні стосунки до одруження, навіть, з майбутньою дружиною, не може ввійти в список осіб духовних);

д) винний в перелюбстві, розпусник;

е) той, хто займається рукоблудством; якщо ж перестане і з каяттям чинитиме належну єпитимію, може ввійти в сан ( свт. Василь Великий);

ж) одержимий бісами (Прав. св. апостолів, канон 79);

з) той, хто має дружину - перелюбницю (Неокес. Соб., канон 22);

і) вбивця (Прав. свт. Василя Великого, канон 43; Анкир. Соб., канон 22);

к) чаклун чи чорнокнижник (VI Всел. Соб., канон 61; Анкир. Соб., канон 24).

Цими вимогами Церква захищає себе від людей негідних, що заплямували себе тяжкими гріхами. Проте відомо, що в житті Церкви допускаються деякі відступи від правил, якщо цього потребують обставини (ікономія). Це при необхідності надає право ієрархам, що управляють Церквою, на деякий відступ від канонічних правил.

Проте святі отці, особливо свт. Василій Великий і Іоан Златоуст, у випадках плотських проступків не визнають ніяких компромісів. Це стосується як майбутніх священиків, так і самого кліру. Святі вважають, що негідний священик, який заплямував себе тілесною розпустою, найбільше зневажає Бога і насилає на себе Його справедливий гнів. Можливо, на формування подібного відношення святителів вплинула така подія: якось один одружений пресвітер, дуже побожний, шанований своїми прихожанами, за підмовою сатани піддався спокусі і впав у блуд, коли був запрошений на бенкет. Наступного дня, каючись, він розповів про все своїй дружині. Після цього пішов на сповідь до свого єпископа - свт. Василя Великого. З величезним каяттям він висповідався в своєму ганебному вчинкові, висловив глибокий жаль і намір виконати накладену на нього кару - єпитимію. Він був усунений від служіння, а через три роки свт. Василій запросив розкаяного священика на заупокійну службу. Чинив її свт. Василій при участі декількох пресвітерів і диякона. Коли підійшла черга запрошеного священика прочитати молитву, раптом мертвий заговорив: “Господь Бог прийняв твоє каяття і простив твій гріх, але забороняє надалі чинити службу”. Після цієї події свт. Василій Великий став більш послідовним в подібних випадках (канон 89).

Інший пресвітер, що був під омофором свт. Іоана Златоуста, регулярно грішив блудом. Пройшов час, і він, не виявляючи ні бажання виправитися, ні каяття, продовжував виконувати свої пастирські обов'язки. Якось, коли він вдовольняв свою пристрасть, ввійшов у нього нечистий дух. Життя священика перетворилося в страждання. Він відвідав декілька монастирів, просячи усіх молитися за його спасіння від гніту сатани. Нарешті його зцілив якийсь подвижник на ім'я Венедикт, який, проте, заборонив йому чинити служби. Через декілька років священик зневажив радою старця і повернувся до виконання обов'язків священика. І знову ввійшов в нього нечистий дух і терзав до самої смерті.

Ці порушення і їх наслідки прийняті до уваги і в церковному праві.

25 канон Святих апостолів говорить: “Єпископ, або пресвітер, або диякон, в блуді, чи в клятвопорушенні, чи в злодійстві викритий, нехай буде позбавлений священного чину, але не відлучений від Церкви. Тому що Св. Письмо говорить: “Не мсти двічі за одне. Це стосується і інших причетників гріха” (Неокес. Соб., канон 1; свт. Василій Великий, канони 3; 32; 51; 70).

Церковні канони також визначають і регулюють відносини православного священика до іновірців. До них відносяться всі неправославні релігійні товариства і церкви. Через існуючі догматичні розходження, іновірним церквам присвоєна назва “єретики”. У зв'язку з цим канони 45 і 46 Святих апостолів попереджають:

“Єпископ, пресвітер, чи диякон, якщо з єретиками молився, нехай буде відлучений. Якщо ж дозволить їм діяти як служителям Церкви, нехай буде вигнаний. Єпископів або пресвітерів, що прийняли хрещення або жертву єретиків, викидати велимо. Яка може бути спілка Христа з веліаром, що можуть мати спільного вірні з невірами?”

А 65 апостольський канон не тільки особам духовного сану, але і всім вірним Православної Церкви забороняє молитися в храмі єретиків (VI Соб., канон 11; Лаод. Соб., канон 37).

“Афонське приношеніє сучасної православної духовності”,
Афон, 2000

Інтернет-версія газети
"Світло Православ'я"

Анонс номера

Зміст номера:

ХТО МОЖЕ БУТИ СВЯЩЕНИКОМ?

Інтернет-версія газети "Світло Православ'я"

Анонс номера

Зміст номера:

ХТО МОЖЕ БУТИ СВЯЩЕНИКОМ?

Інтернет-версія газети
"Світло Православ'я"