Видання Львівської єпархії Української Православної Церкви
Інтернет-версія газети
|
|
Видання Львівської єпархії Української Православної Церкви |
|
|
ПОРАДИ ВІРУЮЧОГО ЛІКАРЯ
МОЛИТВА І ХВОРОБА...І все, чого не попросите в молитві з вірою, одержите
(Мф. 21, 22) Молитва є наймогутнішим засобом, що осіняє і зміцнює духовну сферу людини і тим сприяє спасінню. Хто молиться, той знає, наскільки важко буває молитися, і труднощі ці не фізичні, а духовні. Всякий, хто намагався аналізувати самого себе, свою душу, не міг не зауважити, що людині властива двоїстість, в її основі є дві першопричини, що знаходяться в постійному антагонізмі одна з одною. Апостол Павло в Посланні до Римлян пише: “...коли живете за плоттю, то помрете, а коли духом умертвляєте діла плотські, то живі будете” (Рим. 8, 13). Єство своє, - духовне і гріховне, добре і схильне до зла, - людина не відчуває, не усвідомлює так яскраво, як під час молитви. Спробуйте щоденно молитися хоча б два рази в день, хоча б по півгодини, і ви спіймаєте себе на впертому небажанні виконати свій намір. Але от ви перемогли це небажання, стаєте на молитву і починаєте молитися. Раптом ви зауважуєте, що ціла фраза, іноді половина молитви просковзнула повз свідомість, яка в цей час була зайнята іншими думками, що нічого спільного з молитвою не мали; ви зосереджуєте увагу - і через кілька хвилин знову те ж саме, і тільки під кінець, після багатьох зусиль вдасться (а іноді так і не вдасться) продовжити молитву з увагою і зосереджено. Ця боротьба внутрішня і утруднює самовіддачу молитві, але ця боротьба є єдиним джерелом, що зміцнює духовний стан людини і стає запорукою перемоги над собою. Звідси висновок, що якщо хто хоче допомогти собі молитвою, то він повинен молитися щоденно, а не тоді тільки, як деякі сучасні інтелігенти вважають, коли є молитовний настрій. Головне значення молитви - духовне, про що ще скажу, але я тільки хочу зауважити, що всі засоби, зазначені Святою Церквою для спасіння людини, крім духовного значення, мають ще багато інших, але дуже важливих для людини благих впливів на тіло і дух. Крім стимулювання волі, молитва має величезний вплив на свідомість, на думку, на сам процес мислення. Кожна молитва наповнена змістом, дуже серйозним і глибоким. Особливо ж ми збагатимо себе духовно, якщо до молитви додамо щоденне читання глав Євангелії, Апостола, Житія святих і Псалтир. Їх зміст, охоплюючи собою найглибші філософські питання: про людину, про її єство, про моральність її поведінки, питання як бути, а як не бути, - це передові думки планети, слідуючи яким, стає можливим виконання Закону Божого. Читаючи молитви щоденно, ми, крім піклування про земне, вчимося задумуватися про нашу причетність до вищих категорій Буття, до Бога, про силу людської немочі, про перевагу вищих духовних цінностей і починаємо осягати Істину Православної віри. Великий вплив має молитва на почуття людини. В стані молитви людина переймається почуттями вдячності, довіри, благоговіння перед всемогутністю, величчю, добротою і милосердям Божим, усвідомленням безсилля власного я без допомоги Божої і гріховності людини. Людина починає розуміти свої гріхи і кається. Каяття - це також почуття. Всі ці почуття в силу психологічних законів мимоволі передаються тим, хто молиться, викликаючи в них у більшій чи меншій мірі ті ж почуття, які перебували в душі святого, що склав молитву. А хто заперечуватиме величезне значення почуття для людини? Відчути велич Православної віри, відчути силу, могутність і доброту Божу, відчути свою людську неміч, духовне неуцтво - це має набагато більше значення для духовного переродження людини, ніж тривале і напружене міркування про це. Одна хвилина щирого каяття варта десятиліть холоднокровних міркувань. Відчуття будять свідомість і зміцнюють віру (адже і невіра наша заснована головним чином на неуцтві). Віруюча людина повинна розпізнавати, знати свої почуття і водночас відчувати, які почуття несуть їй її ж знання. Почуття і думка, об'єднуючись, створюють резонанс, який є сутністю мудрості. Однаково важливі в вірі: і почуття, і думка. У цьому плані особливо повчальні деякі канони, що являють собою високохудожні, духовно-поетичні твори, перейняті сильним почуттям. Для розуміння їх необхідно засвоїти церковно-слов'янську мову, якою вони написані. Інакше вся краса їх зникає. Переклад - вже проза, часом незграбна, що не надає можливості відчути красу оригіналу. Ще більше значення має спільна молитва в храмі. Тут Свята Церква на допомогу немічній людині закликала всі п'ять почуттів. Склепіння храму, лики святих, стіною своєї святості, відгороджують вас від усього земного. Священнослужителі разом з парафіянами і хором підносять свої молитви до Бога. У такій обстановці помимо волі забудеш тимчасово все земне і віддасися вищим думкам і почуттям - духовній радості, розчуленню, смутку серця з приводу своїх гріхів. Як відомо з історії Русі, навіть посли князя Володимира, грубі язичники, під час богослужіння в константинопольському Софіївському соборі наповнилися таким почуттям, що не знали, де знаходяться - на небі чи землі. Але головне значення молитви - духовне. Під час молитви й особливо в Таїнствах Церкви на людину сходить благодать Божа - особлива сила, без якої неможливо спастися, перемогти в собі пристрасті і похоті людські. Це та сила, що і слабким по натурі давала можливість прийняти вінці мучеників, відмовитися від земного і стати подвижниками. Святитель Іоан Златоуст свідчив, що молитва є царицею чеснот. Велика дія посту і молитви на людську істоту. Але і те, і інше не є метою, а засобом спасіння, засобом послабити дію злої першопричини в людині, яка дісталася їй від гріхопадіння перших людей. Ми повинні пам'ятати, що перед проповіддю Іісус Христос дотримувався сорокаденного посту, і нам показав приклад і підкреслив значення посту для просвітління і зміцнення духовних сил людини. Піст допомагає утриматися від гріха і бути успішними в чеснотах. Піст потребує великих зусиль і боротьби не стільки з похотями плоті, скільки з пристрастями - гордістю, заздрістю, злістю, сріблолюбством та ін. Сила волі кується з малого - з посту: утриматися від яств, змусити себе молитися. А це допоможе перемогти пристрасті. Пристрасті порочні - чіпкі. Важка боротьба з ними, зате кожний успіх, кожна, навіть, мала перемога - це джерело великої і щирої радості і щастя! Обтяжені ношею гріха, зневірені, легкодухі і слабкі - якою близькою до нас є жадана врівноваженість душі! Вона в нас самих, тільки прикрита завісою нашого маловір'я і схильністю до гріха. Звернімося до Христа і навчимося в Нього ставитися до всіх нещасть цього тимчасового життя, до всіх страждань - з розумінням, смиренням, сподіванням і довірою до волі Всемогутнього Його Отця. У такий спосіб ми придбаємо мир душам нашим, зрозуміємо, що вдаване наше ярмо і важкий тягар - є джерелом великого блаженства і істинного щастя. "Плід же духу є: любов, радість, мир" (Гал. 5, 22), говорить апостол, а після воскресіння - вічне життя, вічне блаженство. С. Апраксін,
“Лечебник” |
|||||||
