Видання Львівської єпархії Української Православної Церкви
Інтернет-версія газети
|
|
Видання Львівської єпархії Української Православної Церкви |
|
|
ЗАЯВА ЄПИСКОПАТУ УКРАЇНСЬКОЇ ПРАВОСЛАВНОЇ ЦЕРКВИ СТОСОВНО ДІАЛОГУ З УАПЦ ТА УПЦ КПЄпископат Української Православної Церкви, неухильно піклуючись про спасіння своїх чад, висловлює свій жаль з приводу розколу в Україні. Ми всі прагнемо єдності. Однак у питанні подолання розколу, перш за все, необхідно враховувати, що в Україні існує єдина канонічна Українська Православна Церква, яка є визнаною Вселенським Православ'ям. Вона об'єднує переважну більшість віруючої України і є домінуючою в 22 із 25 областях країни. Причому всі 35 єпархій Української Православної Церкви (а це - понад 9000 парафій), перебувають в єдності і згоді під омофором Київського Митрополита. Українська Православна Церква є найважливішим чинником стабільності в Україні, гарантом її внутрішньої єдності. За роки незалежності України Українська Православна Церква довела всім, що є законослухняною, істинно християнською Церквою. Вона ніколи не втручалася у внутрішньополітичне і державне життя країни, не підтримувала ніякі політичні структури, не агітувала на виборах, але завжди закликала до миру і згоди в ім'я молодої демократичної держави. Відокремлені від Української Православної Церкви зібрання віруючих, які іменують себе церквами, через свій неканонічний стан насправді не належать ні до Неї, ні до Вселенського Православ'я. Зовнішнім виразом їхнього відпадіння від церковної єдності є відсутність у них молитовного і літургійного (євхаристичного) єднання з Вселенським Православ'ям. Керівництво розкольників, бажаючи приховати від народу Божого справжні причини своєї ізоляції від Вселенського Православ'я і правду про наслідки розколу для спасіння вірних, намагаються пояснювати їхнє невизнання з боку Православних Церков інтригами Москви. Це пов'язує богословську сторону питання з політичною і створює додаткові проблеми у справі досягнення єдності серед православних. Тим часом, наша позиція грунтується на підставах не політичних, а винятково церковних. Як уже раніше було сказано, зібрання віруючих, які відокремилися від нас, не можуть бути рівноправними з нами партнерами в богословському діалозі, і питання в такій ситуації повинно ставитися не про об'єднання різних течій в українському Православ'ї, а про приєднання до Української Православної Церкви раніше відокремлених Її духовних чад. Згідно з канонічними правилами, розкольницькі групи, хоча і перебувають поза лоном Церкви, але вирішення їхнього питання знаходиться в компетенції тієї Церкви, від якої вони відокремилися. Протягом 2000-2001 років представники УАПЦ і УПЦ КП зробили ряд кроків по зближенню позицій у справі канонічного визнання своїх структур із наступним злиттям і здобуттям ними автокефалії або особливого статусу в рамках Константинопольського Патріархату. Віддаючи належне миротворчим зусиллям представників Константинопольського і Московського Патріархатів, необхідно взяти до уваги, що ініціатором прямих переговорів із різними розкольницькими групами була Українська Православна Церква, і перші спроби розпочати діалог Вона зробила задовго до того, як у переговори включилися Московський і Константинопольський Патріархати. Зустріч в рамках двосторонніх переговорів між представниками Московського Патріархату і Константинопольського Патріархату, попередня домовленість про яку була досягнута в квітні ц.р. у Швейцарії, стала можливою завдяки послідовним діям керівництва Української Православної Церкви, яка спирається на засновану на Священному Переданні богословську аргументацію своєї позиції, перейняту духом пастирської любові до братів, що відокремилися від Святої Церкви. Ця зустріч була наслідком раніше зроблених Українською Православною Церквою заяв з цього питання і розпочатих нею зусиль для возз'єднання православних в Україні відповідно до духу святих канонів як непохитної основи церковної єдності. У ході зустрічі (26-30 травня 2001 року) у м. Києві відбувся обмін думками з питань пошуку шляхів досягнення єдності між православними в Україні і була висловлена надія на подолання перешкод на цьому шляху. Треба підкреслити, що створення паралельних існуючій нових канонічних структур в Україні загрожує руйнівними наслідками для релігійного і громадського життя в Державі. Попередній уряд, лобіюючи інтереси розколу, намагався повторити в Україні “естонський варіант”. Але мусимо звернути увагу на те, що конфлікт в Естонії призвів до затяжного протистояння, хоча в нього були втягнуті всього лише десятки громад, які, порушуючи канони Церкви, прийняв під свій омофор Константинополь. Це призвело також до різкого загострення не тільки церковних, але і міждержавних стосунків. Українська Православна Церква є з найбільших Церков світового Православ'я і дестабілізація її внутрішнього устрою неминуче призведе до численних конфліктів і навіть міжконфесійного і міжетнічного протистояння в Україні. Очевидно, що розкол в Україні може бути переборений зсередини, тому що переважна більшість прихильників розколу є порушниками церковної дисципліни. Тому ми пропонуємо ввести в переговорний процес між Московським і Константинопольським патріархатами представника Української Православної Церкви, оскільки проблема взаємовідносин торкається безпосередньо Її. Ми готові продовжувати переговорний процес з розкольницькими групами. Окремо треба зауважити, що будь-які переговори з представниками неканонічних угрупувань в Україні будуть реально дійовими лише тоді, коли вони відбуватимуться без участі анафематствованого Денисенка, котрий, зважаючи на недавній візит Римського архієрея в Україну, виявив себе не тільки як засновник і ініціатор розколу, але й як єретик. Через засоби масової інформації він благословив своїх прихильників брати участь у інославному богослужінні. Такі дії забороняються канонами Святої Православної Церкви (Правила свв.апп. 45, 65, Лаодикійського собору 33). Отже, одного разу потоптавши канони, за логікою керівника УПЦ КП, їх можна топтати щоразу тоді, коли це вигідно. У будь-якому випадку, Українська Православна Церква розв'язання проблеми поділу православних в Україні бачить виключно на канонічних засадах. Ми вважаємо, що в Помісних Константинопольської і Руської Церков є величезне поле для взаємодії в галузі свідчення Православ'я у світі. Тому при всій повазі до Святішого Патріарха Константинопольського Варфоломія, ми змушені констатувати, що будь-яке одностороннє втручання Константинопольської Церкви у церковне життя в Україні здатне тільки загострити ситуацію, але аж ніяк не вирішити її. 9.07.2001 р.
|
|||||||
