Видання Львівської єпархії Української Православної Церкви
Інтернет-версія газети
|
|
Видання Львівської єпархії Української Православної Церкви |
|
|
ПРО ВОЗНЕСІННЯ ГОСПОДНЄ І П'ЯТИДЕСЯТНИЦЮПророк Ісайя в 53-й главі говорить: “Направду ж Він (Христос - ред.) немочі наші взяв і нашу біль поніс... Його ж ранами нас уздоровлено...” (Іс. 53, 4, 5). І коли ми тільки думаємо про явлення Воскреслого Іісуса Христа Своїм учням, Який просить їх торкнутися Своїх рук, а Апостола Фому - вкласти пальці в рани на руках, ногах і ребрі, щоб переконатися в реальній їх глибині, ми щось упускаємо. Ми забуваємо, що возносився Іісус Христос з ранами. Наші гріхи поранили Його Плоть. І не осягнути нам таїнства не тільки Воскресіння, але й Вознесіння, бо вступив Він в Славу Божу і сів одесную Отця з ранами на тілі Своєї людської плоті, пораненої людськими гріхами. Він все ще продовжує нести на Своїх плечах наші тяготи. І Воскресіння Христове, і Страсна седмиця напруженого чекання заключають в собі таємницю Триєдиного Бога, Святої Трійці - Незбагненної, Великої. Вся журба землі, весь біль і жах людського нерозуміння лягли на плечі Христа, але Він не скинув їх ні Воскресінням, ні Вознесінням Своїм. І коли в день Святої П'ятидесятниці - той день, що ми святкуємо як день Святої Трійці - Він посилає Свого Духа на Апостолів, на Церкву, на весь світ. З одного боку, ми - Тіло Христове - живе і трепетне, за словами Павла тіло, що носить на собі рани Спасителя. З століття в століття Церква покликана бути Тілом Христовим, "ломимымъ" за спасіння людства. І ми, як Тіло Його, хоч і не варті Його, але тільки тому, що ми - Христові, тому що ми - Церква, ми причетні до цьому дару Сходження Святого Духа. Ми одержуємо Духа Святого не тільки як Тіло Христове, а кожний і разом як грішники, яким відчай додає сміливості, просимо допомоги Божої для нашого спасіння... І тому до свята, яке наближається, ми повинні особливо готуватися: ми повинні прийти в немочі своїй, усвідомивши її, і з усією щирістю, відкрито, з тугою за Богом, зі зголоднілою і спраглою нашою душею за Ним, за Господом, щоб Він поселився в ній і щоб ожила вона, і щоб змінилося життя наше... Проведемо ж цей час, заглядаючи в глибину наших сердець, проведемо цей час у чеканні і в молитві, щоб, коли разом будемо співати Духу Святому молитву: “Прииди и вселися в ны!” - це була б не звикла молитва, а вершина нашої туги за Богом, повнота любові нашої до Бога. Дивенъ Богъ нашъ! З якою вдячністю ми можемо думати про Нього! Нас, напіввірних, нас, що так легковажать чеснотами, любить Він. Вірить в нас, і все ще не втрачає надії силою Своєю допомогти нам, якщо ми добровільно дамо Йому право, поселитися в душі нашій. Будемо ж готуватися благоговійно до сходження Духа Святого на нас. Амінь. Митрополит Антоній Сурожський
|
|||||||
