Видання Львівської єпархії Української Православної Церкви
Інтернет-версія газети
|
|
Видання Львівської єпархії Української Православної Церкви |
|
|
ДОБРОТА І СЛУШНІСТЬ(На допомогу вчителю "Християнської етики")Скільки разів політики приймали рішення, котрі мали бути рятівними, а виявилися згубними? Зрештою, не тільки політики: директори підприємств, лікарі, вихователі, нарешті, ми всі допускаємо помилки, коли мусимо діяти в ситуації складній, коли нам важко передбачити усі обставини і усі наслідки вчинків. Але ж ніхто нас не звинувачує, якщо нам всупереч найкращій волі трапилось здійснити помилку — навіть якщо її шкідливі наслідки мусять терпіти інші. Nocens, sed innocens, — говорив про таких Абелярд: носій шкоди, але невинний. Невинний, тобто такий, хто керується любов'ю. Факт, що можна залишитися невинним, незважаючи на здійснені помилки, має, по суті, вселяти оптимізм. Хто ж з нас безпомилковий? У позаморальній площині помилка, “мстить” тому, хто її здійснює: гравець програє гру, підприємець банкрутує тощо. В моральній площині (найбільш людській) інакше: людина залишається доброю, навіть якщо усе життя боролася з вітряками, помилково вважаючи, що за ними криється реальне і варте боротьби зло. Залишатися добрим — це означає залишатися самим собою: керуватися правдою (так, як її пізнає) в любові. Тому оцінка наміру є, по суті, моральною оцінкою самого виконавця. Але добрий (морально) намір має тільки той, хто старається застосувати правильні дії. Хто надто легко “прикривається” тим, що “хотів добре”, не відчуваючи ні жалю, ані смутку з приводу шкоди, до якої призвів, той викликає підозру, що він керується не стільки дійсно добрим наміром, скільки тими “благими намірами”, котрими, як кажуть, вимощене пекло. За такими намірами криється фальш: показна турбота, показна любов. Визнання, що доброго наміру “вистачить”, аби уберегти когось від моральної шкоди, ні в якому разі не може виправдати байдужість до слушності діяння. Навпаки: своєрідним “тестом автентичності” доброї інтенції є те, як наполегливо шукає суб'єкт того, що слушне. Чим “вимірюється” слушність? Критерієм оцінки як доброти, так і слушності є, врешті-решт, те ж саме: благо “адресата” діяння. І, оскільки, для оцінки наміру вистачить, щоб суб'єкт цього добра дійсно прагнув, то для оцінки слушності треба дещо більше знати: ким є той адресат, що для нього насправді корисне, а що тільки таким здається. Звідси беруться наші сумніви і суперечки на моральні теми, в котрих, як звичайно, закладаються добрі наміри, а дискутується про те, що слушне. Надто часто приймаємо без роздумів дії, котрі здаються нам очевидно слушними. Проблема з'являється тоді, коли важко “приміряти” вчинок, над котрим роздумуємо, до “адресата” (його природи). Так, за правильну відповідь добрий вчитель охоче ставить добру оцінку, але якщо учень погано відповідає, а вчитель знає його складну сімейну ситуацію, то може не знати, яку оцінку йому поставити. Якщо мій знайомий переживає матеріальну скруту, котрій я можу зарадити, то охоче це вчиню, але зовсім не знаю, чи милостиня, уділена надокучливому жебракові, є дійсно добрим вчинком. Не знаю, що повинен в таких ситуаціях зробити, чи як це зробити: якщо підтримати милостинею, то наскільки великою; якщо покарати лінивого учня, то за яких обставин зможу цим запобігти злу, а не збільшити його. Кому з нас чужі такі сумніви? Стосуються вони, як ми бачимо, і того, що робить людина, і обставин, в яких це чинить. Ось три класичні “джерела” моралі вчинку, тобто ті його аспекти, котрі треба брати до уваги при його моральній оцінці: об'єктивна мета — тобто те, що робить суб'єкт; суб'єктивна мета, що її дещо спрощено називають наміром, тобто те, чому суб'єкт це робить; а також обставини — тобто те, як (в широкому значенні цього “як”) суб'єкт реалізує своє діяння. Доброта діяння належить до наміру, слушність — до об'єктивної мети (яка інколи називається коротко об'єктом вчинку) і обставин. Вчинок тільки тоді повністю бездоганний, беззастережний, коли є одночасно добрим і слушним, тобто коли суб'єкт прагне добра особи, котрої стосується його діяння, об'єктивно (тобто під кутом об'єкту, а також обставин) відповідає особі, приносить належне їй в даній ситуації благо. Чи може добрий намір виправдати позбавлене слушності діяння, “об'єктивно зле”? Анджей Шостек
ЧОГО НАВЧИЛИСЬ МИ ЗА РІК?Можливий хід уроку. Разом з дітьми згадуються декілька уроків. Чи можуть наші уроки допомогти нам в нашому житті? Чи навчились ми чогось з того, про що говорили на уроках? (вчитель допомагає, підказує позитивні приклади). А чого ми так і не навчилися (вчитель підказує: поступатися, не ображатися, долати погані звички або інше, по реальній ситуації в класі). Читається оповідання. ОСТАННІЙ УРОК- Згадайте, діти, що вам більше всього запам'яталося за цей рік? - Перший сніг! І як ми з вами шукали однакових сніжинок, і так і не знайшли, - підняв руку Сашко. - А я запам'ятала, як ми навесні ходили в парк і слухали, як прокидаються дерева, - озвалася Наталка. - А мені сподобався урок “Наша дума, наша пісня не вмре, не загине”, - відказав Миколка. На першій парті сиділа найменша в класі Оленка і мовчала. - А що ж тобі запам'яталося? - підійшла Марія Іванівна. - Ви, - тихо відповіла Оленка. - Коли мені купили новий портфель, я звечора в нього поклала все потрібне для уроків. А вранці забулася і побігла в школу зі старим портфелем. Прийшла, відкрила, дивлюсь - немає ні пенала, ні фарб для малювання, ні читанки. Хотіла вже плакати, а ви підійшли, погладили по голові і сказали: “Нічого, Оленко, всяке буває, ми тобі допоможемо”. І знайшли для мене і зошит, і фарби, і пензлик. В очах Марії Іванівни засяяли теплі іскорки.
Питання. Як вам відчувається, яке почуття було на серці у Оленки? А що почувала Марія Іванівна? Напутнє слово на літо. Прохання не забувати те, чому навчилися. Священик Богдан Огуьчанський
Рубрику веде Оксана Жаборинська,
відділ освіти і катехизації Львівської єпархії |
|||||||
