Видання Львівської єпархії Української Православної Церкви
Інтернет-версія газети
|
|
Видання Львівської єпархії Української Православної Церкви |
|
|
ПАЛІННЯ“Паління - зло!” Ця аксіома вже приїлась, і не діє на обивателя. Вияв незалежності - викурити жінці цигарку на ходу - “ось я яка крута!” Це сумне видовище повсюди зустрічається і в містах, і в селах. Залишимо в стороні питання про загрозу для здоров'я (а значить і самогубства), тому що про це написано достатньо. Не “фіалковий” подих у курця! Хіба можна в цей сморід укласти святі Божі Таїнства? Буває нечистим подих у хворої людини. Такий причащається, ніяковіючи, але знає, що це йому іспит. Курець наповняє смородом свої легені, свою гортань добровільно. Головне - людина “прикипіла” до цієї пагуби. Пристрасть - причина пороку і добровільної хвороби. Не паління гріх, а пристрасть. Адже курець легко зрадить Христа за тютюн. Ні? Тоді ради Іісуса Христа киньте курити! Киньте - тоді поговоримо! Ігумен Аліпій (Світличний),
м. Київ БЕСІДА НА ТЕМУ КУРІННЯ З ЄПИСКОПОМ ХРИЗОСТОМОМ ЗІ СВЯТОЇ ГОРИ АФОН.Єпископ Хризостом: Наскільки помірне вживання алкоголю допустиме, настільки абсурдне і неприпустиме паління. Воно не приносить людині ніякої користі, є причиною захворювань і ослаблення організму. Страшне те, що паління є відгомін поганських обрядів і приводить до опустошення душі християнина. Паління - появилося набагато пізніше, ніж пияцтво, тому ні в Святому Письмі, ні у творах отців Церкви перших сторіч ми не знайдемо конкретного опису або заборони паління. Проте це явище не обминув своєю увагою св. Никодим (XVIII в), автор книги “Невидимая брань” і співредактор “Добротолюбія”. У своїй збірці повчань про п'ять почуттів людини за назвою “Енхирідіон” він розглядає проблему паління і приводить історію появи тютюну. У Європу з Північної Америки його привіз посол Португалії і вручив Катерині, королеві Франції, тому тютюн став відомий як “королівська рослина”. Св. Никодим пояснює, що паління огидне християнським чеснотам і моральним принципам християнина. Ні в якому разі не годиться курити особам духовним, тому що це принижує і навіть занапащає гідність священства, не говорячи вже про шкоду для здоров'я. Святий підсумовує: “Як християнин, будучи сосудом Духа Святого, може стати житлом диявольської нечистоти? (Іак. 1, 21; Апок. 5, 8). О. Гавриїл: Чи згадується про паління в Церковному Переданні? Єпископ Хризостом: Мало. Хоча про це говорять всі сучасні старці Афону і видатні духовні особи Грецької Церкви. В один голос вони забороняють паління. Деякі Афонські старці настільки радикальні, що тих прочан, які палять, навіть не приймають на сповідь, вважаючи, що якщо людина не в змозі покинути палити, то як вона зможе очистити себе від інших гріховних схильностей? Згадують також про неприпустимість паління святі Руської Церкви, у т.ч. прп. Силуан Афонський і прп. Амвросій Оптинський. Св. Никодим у вищезгаданому творі пише, що в його часи (він жив в другій половині XVIII - і на початку XIX сторіччя) у Росії паління було офіційно заборонене. На закінчення приведемо свідчення з життя православних греків. На початку XX сторіччя, коли турки виселили більшість православних греків з областей Малої Азії, неподалік від Смирни відбувся такий випадок. В одного турецького продавця м'яса була стара ікона Пресвятої Богородиці, яку він використовував як дошку для м'яса. Один православний, побачивши це, вирішив зупинити цю наглу наругу над святинею і разом з м'ясом купив ікону як звичайну дошку. Приніс додому, очистив її і повісив на стіні у вітальні. На нещастя, він палив. Через декілька днів у сні йому явилася Пресвята Богородиця і попередила його: якщо він не перестане опоганювати Її ікону цигарковим димом, то нехай краще поверне ікону туркові. Богородиця воліла, щоб той різав на ній м'ясо, ніж щоб православний християнин обкурював її смородом “диявольського кадіння”. Християнин усвідомив свій гріх і ніколи більше не палив. Із збірки “Афонское приношение”
|
|||||||
