Видання Львівської єпархії Української Православної Церкви
Інтернет-версія газети
|
|
Видання Львівської єпархії Української Православної Церкви |
|
|
ПРЕОБРАЖЕННЯ ГОСПОДНЕАле буває, що ми людину бачимо заново, коли її саму торкнеться така глибока радість або таке горе, що з надр душі її засяє світло. Буває, що радість людину преображає, але буває, коли раптова лавина горя проб'ється до самих надр людини і відіб'ється сліпучим світлом, і коли це горе, біль не поєднані з гіркотою, ні зі мстивістю, то в чистоті душевній це світло стає розп'яттям для людини, трепетом бездонної глибини, що обдала несподівано. Це порівняння допоможе зрозуміти, що трапилося на горі Фавор, коли Христос стояв між Мойсеєм і Іллею - один представник Закону, інший - всіх пророків - і розмовляв з ними про те, чому слід бути, про те, що йде Він тепер на смерть, на розп'яття по любові Божій і по Своїй людській віддачі для спасіння світу. В цю мить Боже світло охопило все Його єство, і у відповідь засяяла Його людська природа, що віддалася без остатку Живому Богу на смерть. І Його учні тоді побачили. Хто Він є: Агнець Божий, розп'ятий для спасіння світу ще до того, як світ цей був створений. Для того, щоб це бачити, їм самим потрібно було прилучитися якоюсь мірою до того, що відбувалося. Церковне Передання говорить, що ці три учні являли собою: один - віру, другий - любов, третій - праведність. І з глибини свого єства вони були достойні сприйняти це дещо, що відбувається, побачили світло, що лилося від Христа на все навколишнє, яке зробило Його одяг сліпучо-білим, падало на все навкруги, викликаючи навзаєм в усіх трепет і довіру. І вони увійшли в славу Божу, в ту ж хмару, що осіняла гору Сінай, коли Бог говорив з Мойсеєм, як з другом Своїм; і було так хороше, що іншого нічого не потрібно було, крім як бути перед лицем слави Господньої. Але учні не відчули причини, вони не відчули, що тільки тому і саме так їм була відкрита слава Божа, що їх Вчитель, Господь, Друг йшов на смерть; їм хотілося залишитися в цій радості, ніколи не відлучатися від преображеного Христа: але саме для цієї розлуки і прийшли Мойсей і Ілля розмовляти про неї зі Спасителем. І коли учні захотіли залишитися, Христос їм відповів: “Ні!”.. - і повів їх в долину, з висоти Фаворської слави в жах земної юдолі, земної трагедії. Вони там зустріли батька, що у відчаї шукав порятунку для своєї дитини; вони застали там інших учнів Спасителя, які нічого не могли зробити для батька з дитиною. Фавор, слава нерозлучно пов'язані з поверненням у тьму і з розп'яттям, і зі смертю, і з сходженням Христа в пекло. І тільки після цього, коли все буде зроблено, воскресне Господь в славі вже вічній. Зрозуміймо ж, що, коли нам дано людину чи Живого Бога нашого сприйняти в цій славі, - це говорить про те, що прийшов і нам час, проникнутися Фаворською таємницею, ввійти у світ, у трагічний світ, у тьму мирську, щоб принести з собою те світло, яке і в тьмі світить і якому тьма неспроможна перешкодити. Це наше покликання, яке було покликанням учнів і яке було справою Христовою. Амінь. Митрополит Антоній Сурозький
|
|||||||
