Видання Львівської єпархії Української Православної Церкви
Інтернет-версія газети
|
|
Видання Львівської єпархії Української Православної Церкви |
|
|
ПРО ЛІТУРГІЮ НАШУ ТА УНІАТСЬКУЗаглянемо до декотрих сторінок історії. Коли здійснилася неблагословенна і лукава унія, то в м. Бресті стали до служби разом ксьондзи і відступники від Православ'я - уніати. І ось посеред служби вино в Чаші перетворилося на воду. Це було чудо від Бога, але чудо - зворотнє Таїнству Євхаристії. На службі Господь Духом Святим перетворює вино у кров Свою, а тоді, навпаки, - зробив з вина воду, позбавивши її навіть кольору схожого на кров. Ця дія Божа не могла утаїтися. В очах православного люду вона була ознакою неблагословення на чин уніатів, і православні втікали від причастя греко-католиків, знаючи, що це - незаконна жертва Богу. Тоді католики змушені були збирати в Любліні біскупський трибунал, щоб оголосити рішення щодо названої події, і назвати її “помилкою”. Але кілька десятиліть пізніше митрополит Петро (Могила) згадував про ту подію, як про загальновідомий факт. Треба нам сьогодні добре згадати ту подію, бо вона просвітлює наш розум і навчає як і що чинити правильно. Чудо сходження благодатного вогню наказує нам триматися юліанського (старого) календаря, хоч ми і не судді тим, що перейшли на новий. Згадана подія навчає нас триматися православних служб і Таїнств і не змішувати віри. В далекому XIII столітті наш земляк - Іван, родом з Судової Вишні пішов на святу гору Афон спасати душу. Звідти він писав полум'яні листи в землі Польської корони. Підписувався “мних (монах) Іван з Вишні”. В одному з листів він згадує вищезгадану подію, порівнюючи її з однією історією з Афонської гори. В ХІІІ столітті греки попали під владу римлян. Ті завзято почали провадити свої закони і порядки: служби на опрісноках, піст у суботу, нежонате священство, гоління борід і т.д. Прийшли католики і до Афонських монастирів. Запропонувавши монахам прийняти латинський обряд і підкоритися папі, католики зустріли мужній опір монахів. Тоді (у 70-х роках ХІІІ століття) католики сотні православних монахів в монастирі святого Афанасія - втопили, у Ватопеді - задушили, в Зографі - спалили живцем. Старшого з афонських настоятелів - Прота, після чисельних мук - повісили. Про це докладно говорить Іван Вишенський, додаючи з гіркотою: “оце було перше “чудо” латинських “святих”, а оце - друге”. Нарешті, в монастирі Ксиропатам католикам дозволили служити спільно з православними. І під час служби стався землетрус, що вщент зруйнував обитель, залишивши одну лише похилену стіну. “Прийдіть туди, на Святу гору, панове біскупи, - запрошував Іван Вишенський, - і побачите ту стіну, яка стоїть... для викриття єретичної мерзоти і осквернення престолу Божої Церкви”. І далі: “Придивіться, католики-біскупи до тодішнього чуда... а придивившись до нього, достатньо увіруйте, що і в Бересті те чудо насправді сталося, коли на викриття нечестя вашого замість вина з'явилася вода” (“Іван Вишенський”, твори, пер. Валерія Шевчука). Отже, не можна нам причащатися в уніатів. Бо унія якою була - такою і лишилася - неблагословенною. Свят. Василій Великий каже, що не може добром закінчитися те, що почалося погано. Унія почалася з брехні і хитрощів, продовжилася насильством і утисками. Чи вона колись добром закінчиться? Не лише минулі чуда наставляють нас. Одна жінка, яка себе не таїть, і може відкрито переказати те, що я від неї почув і описую, розповіла слідуюче. Маючи в Канаді тітку, вона їздила до неї в гості. Святково повечерявши в день приїзду, тітка запропонувала всім піти до церкви. В греко-католицькому храмі служилася вечірня літургія. Коли Чаша була винесена, всі пішли причащатися. Тітка повела за собою і племінницю. - Але я тільки що їла, не читала молитов, не сповідалася! - запротестувала та. - Не роби мені сорому. Всі йдуть, і ми йдемо, - була відповідь. Після цієї події снився жінці сон: затиснуту зі всіх сторін юрбою людей, несло її до якоїсь величезної потвори, що печатала усіх в лоб якоюсь печаткою. Коли її черга приблизилася, жінка присіла зі страху на землю і несамовито закричала; “Не треба!!” З тим і проснулася. Спробуйте її тепер переконати, що Католицизм і Православ'я - одно. А хіба не так само - без сповіді і поївши - причащалася в нас на іподромі маса “любителів сенсацій”? І якщо якихось “номерів” треба боятися, то тих збіговиськ - найбільше, бо кожний учасник “іподромного причастя”, напевне, вже “запечатаний”. Вслід за католиками, які вічно видумували то опрісноки, то відміну євхаристичного посту, наші уніати стали дедалі частіше служити літургії на білому вині (?!). Ну, хай вже латинники. Для них всяка єресь стає правдою, якщо римський папа-бог її вигадає і проголосить. Але уніати? Вони ж хваляться візантійським обрядом. А в нашому обряді священик навіть боїться забагато води в Чашу влити, щоб колір червоного вина не втратився. Не те що їсти перед службою, а випадково води ковтнути боїться зранку. Боїться і інакше чимось і якось зневажити велику Тайну, якій служить. Католик нині не боїться нічого. Отже, лишивши на суд Божий їхні молитви, будемо берегти незмінний християнський закон і древні апостольські настанови. Нагадаймо собі ще раз, що найголовніше в християнському житті - це гідне приготування і прийняття Святих Тайн кілька разів на рік. Готуватися до цього потрібно: - кількаденним постом і посиленою молитвою;
“Бо хто їсть і п'є недостойно, той їсть і п'є на осудження собі, не думаючи про Тіло Господнє ” (1 Кор. 11, 29). Протоієрей Андрій Ткачов,
м. Львів |
|||||||
