Світло Православ'я
    Видання Львівської єпархії Української Православної Церкви
 

Інтернет-версія газети
"Світло Православ'я"

Архів номерів

  
№8 (82)  2001 р.

Анонс номера

Зміст номера:

Преображення Господнє

Преподобний Лаврентій Чернігівський

Практика чиноприйому в історії Церкви

Криза Католицької Церкви

Хресний хід по Україні дійшов до Львівщини

Вплив посту і молитви на організм людини

Почаївська Лавра та її святині

Монастир - мірило віри

Дитяча сторінка
Дитинство і юність преподобного Авраамія Смоленського

Велика зрада

Явлення мертвого

Записи святителя Петра Могили

Про Літургію нашу та уніатську

Ритуальне вбивство

Криваві меси. Діалог з православним священиком

Православна сім'я. Розлучення

Життя та чудеса почаївського старця схимонаха Амфілохія

 
 
 

Газета
"Світло Православ'я"

Засновник і видавець:
Львівське єпархіальне управління Української Православної Церкви.
Реєстраційне свідоцтво
КВ-975.
Виходить з 1.01.1994р.

Редакційна рада:
протопресвітер Василій Осташевський,
священик Андрій Ткачов,
Анатолій Шевченко,
Оксана Жаборинська

Адреса редакції:
79008, м. Львів,
вул. Короленка, 3.
а/с 1352

Веб-дизайн:
Олександр Денисюк
E-mail:
alexdeni@mail.ru
 

Rambler's
Top100
TopList
Від   20.1.2001

ЧИСТЫЙ ИНТЕРНЕТ - logoSlovo.RU
Від   24.1.2001


 

Львівська єпархія
Української Православної Церкви

Інтернет-версія газети `Віра і культура`
 
Спілка Православної молоді України (UKRAINIAN ORTHODOX YOUTH FELLOWSHIP)
 

 
    

ЗАПИСИ СВЯТИТЕЛЯ ПЕТРА МОГИЛИ

ПРО УРЯДНИКА ЗЛОДІЯ

Року 1629, коли були ми в селі нашому монастирському, Забілоччя, розповіли нам люди села того, що року 1619, в селі Осовці, був урядник на ім'я Грицько, котрий багато шкоди творив в селі тому, вівці, воли, свині й іншу животину крадучи.

Довго вивідували мужики села того, та не могли знайти, хто винен у цих крадіжках.

Аж якось зібралися всі мужики гуртом задля щонайпильнішого розсліду. І Грицько-урядник був між ними. І провадили слідство. А один з них, чоловік добрий і богобійний, на ім'я Федько-грішник, посеред них ставши, сказав: “Мужики, браття, послухайте мене, чоловіка грішного! (Завжди бо мав звичай себе грішником іменувати). Що багато разів, зібравшись, не змогли лиходія нашого знайти, то давайте ж нині Богові Всевідущому від серця помолимося, аби Він, Серцевідець, знаючи лихо і шкоду нашу, об'явив і викрив злочинця нашого. Вірую бо Йому, що не байдуже сприйме моління наше і невдовзі помститься за кривду нашу”.

Коли ж усі згодились, Федько возвів руки до неба і зі сльозами вигукнув: “Боже, Боже наш! Почуй молитву нашу і викрий злочинця нашого”.

І почав проказувати молитву Господню, тобто “Отче наш”. Люди ж за ним усі, возвівши руки, проказали молитву до кінця.

Коли ж скінчили, - о чудо! - аж Грицько той, урядник, посеред них стоячи, почав стогнати і волати: “Ох! Біль плечі мої обдирає!”

І ані стояти, ані сісти, ані йти не зміг. Та вже мужики, взявши його, донесли до двору.

Отак стало явним злодійство його.

У болісті ж сій він люто сім днів мучився, а на восьмий злої кончини зазнав.

Бачте ж бо, браття, яку силу може мати простих людей од всього серця до Бога молитва, наскільки більшу, ніж ієрейська або чернеча, проти лиходіїв.
 

УТАЄНІ ГРОШІ

За архімандрита печорського Алисея Плетенецького... був один старець... в Печорському монастирі, в Троїцькій лікарні, який мав трохи грошей своїх.

Кой той умирав, за звичаєм монастирським, архімандрит, відвідавши його, запитав у нього, чи не забув або посоромився він висповідатись у чомусь перед вітцем своїм духовним, а чи, може, у нього власні речі якісь. І якщо так, то хай висповідається перед ним.

Той же мовив: “Про все, що тільки згадати міг, я висповідався, і речі, які мав, оддав духовному вітцю своєму.”

І це мовивши, помер.

За звичаєм, обгорнувши, несли тіло його до могили.

Коли ж уже відспівували, і архімандрит там був, прийшов лікар до архімандрита, несучи тобол грошей у руках, і мовив: “Отче святий, на ложі померлого брата, під постіллю його, прибираючи, знайшов я се і приніс до тебе. Куди бо звелиш віддати?”

Той, побачивши, зразу здивувався, а потім, дуже засмутившись, мовить: “Горе тобі, окаянна душе, що не висповідалась єси про се, бо у святотатстві одійшла єси на осуд.”

І запитав його духівника, чи не сповідався чернець йому про сі гроші (там бо і духівник на погребі був). Дізнавшись же од нього, що не сповідався, вигукнув: “Загинув уже єси, о горе мені, горе, братіє, і сьому окаянному, бо із Ананією і Сапфірою, утаївши срібняки, осуджений буде!”

І повелів їм припинити спів, кажучи: “Візьміть окаянне сеє тіло і ввергніть його в могилу - негідне бо воно християнського поховання.” І ввергли його в могилу.

Тоді архімандрит, узявши гроші, з плачем кинув їх в могилу і мовив: “Як Ананія і Сапфіра перед апостолами, укрив єси їх, не висповідавшись духовним вітцям. То ж нехай срібло твоє буде з тобою в погибель!”

І зразу напав страх на всіх, і швиденько розійшлися, нарікаючи і ллючи сльози, кожен у свою келію, не звершивши погребового співу...

Року 1629, місяця жовтня,
(мова оригіналу збережена)

 

На початок сторінки

Hosted by uCoz