Видання Львівської єпархії Української Православної Церкви

Інтернет-версія газети "Світло Православ'я"

№8 (82)  2001 р. Анонс номера Зміст номера: Преображення Господнє Преподобний Лаврентій Чернігівський Практика чиноприйому в історії Церкви Криза Католицької Церкви Хресний хід по Україні дійшов до Львівщини Вплив посту і молитви на організм людини Почаївська Лавра та її святині Монастир - мірило віри Дитяча сторінка Дитинство і юність преподобного Авраамія Смоленського Велика зрада Явлення мертвого Записи святителя Петра Могили Про Літургію нашу та уніатську Ритуальне вбивство Криваві меси. Діалог з православним священиком Православна сім'я. Розлучення Життя та чудеса почаївського старця схимонаха Амфілохія       Газета "Світло Православ'я" Засновник і видавець: Львівське єпархіальне управління Української Православної Церкви. Реєстраційне свідоцтво КВ-975. Виходить з 1.01.1994р. Редакційна рада: протопресвітер Василій Осташевський, священик Андрій Ткачов, Анатолій Шевченко, Оксана Жаборинська Адреса редакції: 79008, м. Львів, вул. Короленка, 3. а/с 1352 Веб-дизайн: Олександр Денисюк E-mail: alexdeni@mail.ru   Від   20.1.2001 Від   24.1.2001

ЗАПИСИ СВЯТИТЕЛЯ ПЕТРА МОГИЛИ ПРО УРЯДНИКА ЗЛОДІЯ Року 1629, коли були ми в селі нашому монастирському, Забілоччя, розповіли нам люди села того, що року 1619, в селі Осовці, був урядник на ім'я Грицько, котрий багато шкоди творив в селі тому, вівці, воли, свині й іншу животину крадучи. Довго вивідували мужики села того, та не могли знайти, хто винен у цих крадіжках. Аж якось зібралися всі мужики гуртом задля щонайпильнішого розсліду. І Грицько-урядник був між ними. І провадили слідство. А один з них, чоловік добрий і богобійний, на ім'я Федько-грішник, посеред них ставши, сказав: “Мужики, браття, послухайте мене, чоловіка грішного! (Завжди бо мав звичай себе грішником іменувати). Що багато разів, зібравшись, не змогли лиходія нашого знайти, то давайте ж нині Богові Всевідущому від серця помолимося, аби Він, Серцевідець, знаючи лихо і шкоду нашу, об'явив і викрив злочинця нашого. Вірую бо Йому, що не байдуже сприйме моління наше і невдовзі помститься за кривду нашу”. Коли ж усі згодились, Федько возвів руки до неба і зі сльозами вигукнув: “Боже, Боже наш! Почуй молитву нашу і викрий злочинця нашого”. І почав проказувати молитву Господню, тобто “Отче наш”. Люди ж за ним усі, возвівши руки, проказали молитву до кінця. Коли ж скінчили, - о чудо! - аж Грицько той, урядник, посеред них стоячи, почав стогнати і волати: “Ох! Біль плечі мої обдирає!” І ані стояти, ані сісти, ані йти не зміг. Та вже мужики, взявши його, донесли до двору. Отак стало явним злодійство його. У болісті ж сій він люто сім днів мучився, а на восьмий злої кончини зазнав. Бачте ж бо, браття, яку силу може мати простих людей од всього серця до Бога молитва, наскільки більшу, ніж ієрейська або чернеча, проти лиходіїв.   УТАЄНІ ГРОШІ За архімандрита печорського Алисея Плетенецького... був один старець... в Печорському монастирі, в Троїцькій лікарні, який мав трохи грошей своїх. Кой той умирав, за звичаєм монастирським, архімандрит, відвідавши його, запитав у нього, чи не забув або посоромився він висповідатись у чомусь перед вітцем своїм духовним, а чи, може, у нього власні речі якісь. І якщо так, то хай висповідається перед ним. Той же мовив: “Про все, що тільки згадати міг, я висповідався, і речі, які мав, оддав духовному вітцю своєму.” І це мовивши, помер. За звичаєм, обгорнувши, несли тіло його до могили. Коли ж уже відспівували, і архімандрит там був, прийшов лікар до архімандрита, несучи тобол грошей у руках, і мовив: “Отче святий, на ложі померлого брата, під постіллю його, прибираючи, знайшов я се і приніс до тебе. Куди бо звелиш віддати?” Той, побачивши, зразу здивувався, а потім, дуже засмутившись, мовить: “Горе тобі, окаянна душе, що не висповідалась єси про се, бо у святотатстві одійшла єси на осуд.” І запитав його духівника, чи не сповідався чернець йому про сі гроші (там бо і духівник на погребі був). Дізнавшись же од нього, що не сповідався, вигукнув: “Загинув уже єси, о горе мені, горе, братіє, і сьому окаянному, бо із Ананією і Сапфірою, утаївши срібняки, осуджений буде!” І повелів їм припинити спів, кажучи: “Візьміть окаянне сеє тіло і ввергніть його в могилу - негідне бо воно християнського поховання.” І ввергли його в могилу. Тоді архімандрит, узявши гроші, з плачем кинув їх в могилу і мовив: “Як Ананія і Сапфіра перед апостолами, укрив єси їх, не висповідавшись духовним вітцям. То ж нехай срібло твоє буде з тобою в погибель!” І зразу напав страх на всіх, і швиденько розійшлися, нарікаючи і ллючи сльози, кожен у свою келію, не звершивши погребового співу... Року 1629, місяця жовтня, (мова оригіналу збережена)

 

На початок сторінки