Видання Львівської єпархії Української Православної Церкви
Інтернет-версія газети
|
|
Видання Львівської єпархії Української Православної Церкви |
|
|
ЯВЛЕННЯ МЕРТВОГОТрохи заспокоївшись, знайома все детально розповіла. Вітчим її в молодості служив у храмі, але потім, після важких подій і потрясінь став жити як мирська людина. Богу він, звичайно, не молився, хіба інколи, в храм не ходив. За рік до його смерті знайома моя відчула тривогу за стан його душі. Все вмовляла відвідати храм: “Всі ми смертні, а після смерті - на суд Господній, а там - навіки - рай чи пекло. Покайтеся, висповідайтеся, причастіться, - адже багато років вже не сповідалися і не причащалися”. Він: “Рано мені про смерть думати, - здоровий ще, побігаю, поживу”, - так і не пішов в церкву, не послухався її. Потім один священик прямо в них на квартирі соборував віруючих, запросив його і говорить: “Не можна цей світ покидати, не покаявшись в гріхах, без сповіді. Давайте, я прийму сповідь, соборуватиму, а потім в храмі причаститеся. Але вітчим на те сказав, що здоровий і не хоче думати про смерть. Після цього ще декілька разів жінка просила його свою душу очистити, але він відмовлявся. Несподівано викликав духівник і говорить: “Роби, що хочеш, але вітчима свого до мене привези”. Хоча він її вітчима ніколи не бачив. Вона знову вітчима просить, вмовляє до її духівника з'їздити. - Отець, - говорить, - прозорливий, даремно б вас не викликав. Але він не погодився. Вона облишила, хоча в серці дуже шкодувала. - Бачив Бог, - говорила вона, - скільки я боролася за його душу. Якось увечері він випив чаю і пішов спати, а ранком не прокинувся - помер, так і пішов з життя - без покаяння, непідготовлений до страшного суду Божого. Коли сиділи ми на його поминках за столом, зауважив я, що тільки монашка не їсть, не п'є, а все читає Псалтир. Коли всі розійшлися, монашка залишилася ночувати, і саме в тій кімнаті, де жив покійний. Перед сном помолилася, ще Псалтир почитала по мертвому, та й заснула. Вночі прокинулася і чує, що хтось йде по коридору. Потім чує, як підійшли до дверей її кімнати, ручку дверей повернули, двері відчинили; чує вже кроки по кімнаті, паркет скрипить. Так страшно їй стало, вся зіщулилася, заціпеніла від страху і, навіть, ім'я Боже пригадати не може. Очі відкрила і бачить, що вітчим нахилився над нею і зі страшним, страдницьким стогоном говорить: “Молися, молися, молися за мене!!! - Тепер тільки змогла закричати: - Господи, помилуй! - і вітчим відразу зник. На лемент прибігли всі, відразу прокинулися - і побачили, що монашка вся тремтить від страху і хреститься безупинно. А монахиня старенькою була, багато на своєму віку побачила, але й вона цього страху не змогла спокійно перенести. Всю ніч вони не спали, обговорюючи те, що трапилося, і молилися. І, навіть, вранці, коли я прийшов, виглядали наляканими, збудженими і ніяк заспокоїтися не могли. Воістину, страшно без покаяння померти. Священик Володимир Ємелічев,
“Розповіді про чудеса” |
|||||||
