Видання Львівської єпархії Української Православної Церкви
Інтернет-версія газети
|
|
Видання Львівської єпархії Української Православної Церкви |
|
|
ВЕЛИКА ЗРАДА- Ой чого ти почорніло,
П'ятдесятиріччя встановлення унії український народ зустрів визвольною війною під проводом Богдана Хмельницького. Борючись за своє визволення з-під поневолення польською шляхтою, він боровся і за визволення від ненависної уніатщини. На початку 1651 року війська польського короля Яна Казимира почали загальну мобілізацію. У червні король переводить їх під місто Берестечко. На зустріч з противником вирушили козацько-селянські та союзницькі татарські війська. Генеральна битва відбулася 30 червня 1651 року і закінчилася поразкою військ Хмельницького. “Берестецьке поле укрилося трупом; хижі орли, як чорна хмара, літали над ним та видирали очі з трупів, бо вже м'ясом надто ситі були; вовки табунами збігалися справляти свій кривавий бенкет. Козаків в тій битві полягло більше 30 тисяч. Поляки з-під Берестечка пішли в Україну, руйнуючи села; вішали на шибеницях людей або різали та катували, завдаючи їм усяких мук”. (Микола Аркас, “Історія України-Русі”). Мученицька смерть спіткала ідейного помічника Хмельницького коринфського митрополита Іоасафа. Митрополит був особистим посланцем Константинопольського Патріарха Парфенія, який як і інші східні Патріархи вважав гетьмана рятівником Православної віри. Святитель щоденно відправляв Богослужіння у похідній церкві, закликаючи козаків до вірності Православній Церкві та до її оборони від окатоличення. Під час самої битви з хрестом в руках митрополит Іосаф намагався зупинити різню, вчинену в козацькому таборі, коли за свідченням очевидця “...мало кого залишили живим, бо і жінок і малих хлопців шаблями рубали”. Молодий шляхтич влучає у митрополита з лука, а потім відрубує йому голову. Серед причин поразки козацько-селянських загонів влітку 1651 року історики називають втечу з поля бою військ ненадійного союзника - кримського хана Іслам Гірея ІІІ. Але то була не єдина і не найогидніша зрада! У таборі королівських військ, поруч з наметом Яна Казимира, стояв намет уніатського ігумена Холмського монастиря василіан Якова Суші. Створений “святим благословінням Риму” орден василіан мав своєю метою прискорити латинізацію уніатської церкви. Посиланням на свт. Василія Великого, на східне походження замасковувалось прагнення посилити і поширити унію і католицизм. Орден василіан був головною силою папства на теренах України та Білорусі. У 1624 р. папа Урбан VIII надає василіанам широкі місіонерські повноваження і права. Наголос робиться на вишкіл вірних Ватикану священнослужителів, що “з Біблією і хрестом в руках повинні нести правду Петрової столиці у Московію і далі на Схід”. У монастирях Полоцька, Холму, Замостя, Володимира-Волинського, Крехова, Почаєва, де навчались діти місцевої шляхти, отці-василіани навчають своїх вихованців філософії, історії, риториці, латинській та польській мовам і сприяють їх поступовому окатоличенню. До речі майже все ведення документів і переписка у василіан здійснювалась виключно польською мовою. Членам ордену була забезпечена блискуча кар'єра. Саме з їх середовища вийшла більшість уніатської ієрархії. За успіхи в насадженні католицизму папа Бенедикт XIV дарує голові ордену привілей, що урівнював його з генералом близького за духом ордену єзуїтів: він підпорядковується лише Римському понтифіку. Протягом століть василіани були натхненниками унії католицької церкви з Православною, унії, яка була по-єзуїтськи замаскованою формою приручення православних, їх поступового і одночасно безумовного окатоличення. Літописець в ХVII столітті пише: “Ужасніться зо мною сущії вірні, що овії римчакове творять! Чому волокуть, тягнуть силою нашу церков? Раді б вони мені погибнути скоро, борзо просять, молять мя обратитися. На що? На унію їх!...” Повернімося до особи василіанського ігумена Якова Суші та його ролі в битві під Берестечком. В 1651 році, напередодні війни з військами Богдана Хмельницького, Яків Суша намовляє польського короля силою забрати з православного кафедрального собору у Холмі чудотворну ікону Холмської Божої Матері. Щодня ігумен разом з уніатськими священиками відправляє молебні про дарування перемоги військам польського короля. Після битви, вдячний Ян Казимир призначає холмського ігумена-зрадника єпископом та підпорядковує йому всі, відібрані від православних, церкви Холмської єпархії. Одяг і ознаки сану вбитого митрополита Іоасафа (митру, посох, печать, хрест, Євангеліє у золотій оправі, свічники, чаші) король викупив від вбивці і подарував Якову Суші. Той складає ці речі перед іконою Холмської Богородиці під час подячного молебну за перемогу над “козаками-схизматиками”. Велика зрада! Сучасний дослідник А. Біскуп слушно зауважує: “Поглянемо ж на все це очима українця, і стане зрозумілим, що Берестечко - це великий гріх уніатства, за який треба довічно просити прощення всім, хто має відношення до унії. У наш час було б блюзнірством з боку греко-католиків влаштовувати гучні екскурсії до политого кров'ю запорожців поля під Берестечком - місця неслави і сорому уніатства”. Степан Бецко,
м. Львів |
|||||||
