Видання Львівської єпархії Української Православної Церкви
Інтернет-версія газети
|
|
Видання Львівської єпархії Української Православної Церкви |
|
|
РИТУАЛЬНЕ ВБИВСТВОНа Святках в ніч з 11 на 12 січня 2000 року компанія з п'яти молодих людей, серед них одна особа жіночої статі, зібралася на дачі Мосіна (всі прізвища підозрюваних по цій справі змінені в інтересах слідства). Випивали нібито з нагоди святочних свят. Мосін - єдиний з усіх, що мав судимість за крадіжку і повернувся якийсь час тому після майже трьохрічної відсидки, - красномовно розповідав про чорну магію, якою опанував в місцях не надто віддалених. Ближче до ночі він запропонував тим, що зібралися піти в ліс - погрітися біля вогнища, обіцяв показати щось особливе. Напідпитку і, взявши з собою ще декілька пляшок горілки, вся чесна компанія рушила в сосновий бір. Ніч видалася зоряною, морозяною, як, зазвичай, буває на Різдво. Вогнище пашіло жаром. Всі почували себе “класно”. Мосін продовжував “травити” байки про силу магії і навіть приніс звідкись з хащів великий дерев'яний хрест. Як би жартома попросив “повисіти” на ньому наймолодшого і хирлявого - Олексія. Хлопчак, відчувши недобре, робити цього не хотів: затремтів, заплакав, почав вмовляти відпустити його додому. Але компанія була в “ударі” і цей “жарт” прийшовся по душі. Його дружно роздягли, засунули в рот кляп, щоб не кричав, і прив'язали до хреста, якого притулили до дерева перед вогнищем. Мосін дістав великий гострий ніж, назвавши його ритуальним кинджалом, і змусив ще одного молодого - Селезенкіна - збігати на дачу за якою-небудь ринкою. Тим часом з іншим своїм друганом-однокашником по ПТУ, Синязовим, перетягнули Олексієві мотузкою горло. Подрузі Грязьовій, яка стояла поруч, пояснили - щоб трішки задурманити йому мізки. Потім Мосін почав різати розп'ятому вени і попутно завдав декілька ударів в груди. Кров'ю наповнили принесену Селезьонкиним каструльку. Пили її по черзі, передаючи по колу і запиваючи горілкою. Мосін намалював на грудях, притихлого, Олексія сатанинську пентаграму і вимовив якісь заклинання. Потім знову послав Селезьонкіна в дачне селище, вже за лопатами і сокирою. Коли той приніс, змусив зняти підлітка й відрубати йому голову. Пояснив, що хоче зробити з його черепа жертовник. Коли Олексія знімали з хреста, він ще дихав... По селищу пішла чутка, що Льошка Ананьєв втопився в ставку. А через декілька днів його мати заявила про пропажу сина в міліцію. Життя Олексія з самого його народження складалося несолодко. Ріс у сім'ї, які називають неблагополучними. Батько років п'ять тому загинув в автокатастрофі. Був п'яним. Матір теж істину свого безпутного буття шукала на дні пляшки. Хлопець був покинутим, забитим і самотнім. Важко сказати, як він взагалі існував. У свої неповні шістнадцять виглядав хирлявим неуком, років десяти, не більше. Через такий зовнішній вигляд багато хто в селищі вважали його придурковатим. І тому коли він пропав, то особливо горювати по ньому було нікому. Сусіди без долі співчуття, як про щось зовсім буденне (як-от лов риби), говорили матері: от сніг зійде, ставок розтане і виловиш свого Альошку. Мосін заздалегідь передбачив, що шукати Ананьєва буде нікому. Крім того, як признавався потім “друзям”, визначив долю цього “агнця” нещасливого по зірках. Заздалегідь склав на нього гороскоп і спорудив хрест за його розмірами, якого заховав до пори до часу в тому самому лісі біля дачі. Заздалегідь підібрав для цієї справи і спільників. Справа про зникнення підлітка в селищі була чистим “висяком”: більше року про нього, як говориться, ні слуху, ні духу. Навіть самі упорядники цього лиходійства про нього забули. І раптом - грім серед ясного неба: напередодні Жіночого дня 2001 року був знайдений обезглавлений труп підлітка. Не виявлена була тільки голова. Мосіна взяли першим. Правда, трохи раніше. Це ритуальне вбивство він вчинив, перебуваючи в федеральному розшуку за крадіжки. У селищі появлявся набігами, але й отут встиг відзначитися крадіжкою машини. Проте арешт спільників не насторожив, тому що про всі ці “фокуси” свого “мага-чарівника” вони були інформовані прекрасно. І всі дружно мовчали. Як-ні-як одною кров'ю мазані. Коли затримали Селезьонкина і Синязова, селище загуділо як вулик. Їх батьки відмовлялися вірити чому-небудь і почали давити на всі педалі, щоб звільнити своїх “бідних дітяток”. І дійсно, через три доби Синязова за рішенням Подільської прокуратури відпустили. А 15 березня вже мати шибеника Селезьонкина, вирядившись у все біле, ніби матрос на параді, в оточенні групи підтримки чатувала в міліції своє чадо. Питання про звільнення нібито теж у той день було вирішено позитивно. Четверту учасницю “таємного товариства” - взагалі не затримували, і проходила вона, як свідок. У міліцейське середовище має думку, що справу “розвалять” за недоведеністю. І в кращому випадку в зону піде тільки Мосін. Та й то за крадіжку. Було зрозуміло, чому інформація в цій справі строго конфіденційна. На жаль, останнім часом все частіше став заявляти про себе сатанізм, але хто згадає хоча б один гучний процес - в цій справі? З газети “SOS” №6, 2001
|
|||||||
