Видання Львівської єпархії Української Православної Церкви
Інтернет-версія газети
|
|
Видання Львівської єпархії Української Православної Церкви |
|
|
МОНАСТИР - МІРИЛО ВІРИСоромитися цього не слід, коли “...беззаконїє моє азъ знаю, и гріхъ мой предо мною есть вину”(тобто - завжди - автор). Монастир - це насамперед любов і послух. Потім - невидима непохитна стіна чернечого правила: щоденний виток спіралі, що складається з вечірні, навечір'я, полунощниці, утрені, часів, літургії. Це - щоденне келейне правило. Це - мовчання, добровільна вбогість, простота і чистота - міра необхідності і цілесообразності. На жаль, у Львові та його околицях немає жодного православного монастиря. Але не з нашої вини. Бо ще в 1993 році на прохання Високопреосвященнішого архієпископа Августина Священний синод УПЦ ухвалив рішення про відкриття в м. Львові свято-Онуфрієвського монастиря. Однак Львівська влада відмовилася повернути нам приміщення колишнього православного свято-Онуфрієвського монастиря через те, що ним нині користуються греко-католики. Не дивлячись на численні прохання, влада до цих пір не виділяє Львівській єпархії ні приміщення, ні ділянки під будівництво кафедрального собору та монастиря. Але сподіваємося, що Бог нам допоможе. Православ'я в Галичині утверджувалося і захищалося монахами. З Преображенського монастиря на р. Раті зійшов святитель Петро, що посів у Москві з титулом митрополита Київського. Де тепер хоч слід того монастиря? На фасаді головного храму Онуфрієвського монастиря - 1518 р. “Ще як були ми козаками, а унії не чуть було”. До Берестейської зради ще майже 80 років. Що тепер в монастирі св. Онуфрія? - Єзуїти-василіани і молебні до “серця Іісусового”. А це був братський Ставропігійний монастир, що належав безпосередньо Патріарху Царгородському, минаючи своїх, нерідко двоєдушних і користолюбних владик. Тут і перші книги “тиснению преданы быша”. З Афонської гори, звідки і Антоній Печерський приніс на Русь сяйво чернечої святості, не раз приходили в Галичину русини-ченці, стривожені долею Матері-Церкви. Одним з них - Іов Княгиницький - заснував, на зразок монастирів Афонських, скит Манявський (нині Івано-Франківська обл.). Довгі роки це було джерело справжнього благочестя для Західної Русі. Туди до свого друга і співмолитвенника приходив зі Святої Гори інший галичанин - святогорець - Іван Вишенський. Нині там - “Київський патріархат” і разом з ним - заслужена анафема. Горе і біда, дорогі християни “плачъ и ридание и вопль многа”. Колишні благочестиві землі нині погвалтовані єресями і розколами, а найстрашніше - біди своєї не чують. * * * Той помилиться, хто захоче за день виправити те, що псувалося роками, а за рік - те, що нівечили століттями. Богу угодно зціляти і людину, і народ - по плавній зростаючій. Починати треба кожному з себе, зі своєї сім'ї, зі своєї парафії. Перемога над гріхом, що поселилася в душі одного християнина - це перемога Вселенської Церкви. Одна православна родина, де між батьками - любов і вірність, а між дітьми та батьками - любов і послух - це вже монастир. Наша парафія з незамовкаючою наукою Божої правди - це джерело Істини, хоч би що там не діялося навкруги. “Хай вони собі як знають:
Визнавши свою неміч, зробімо правильний висновок. Нам потрібно рішуче і мужньо робити свої повсякденні справи на своєму повсякденному місці. А вже Господь наш вміє понизити горду велич, і зробити величним - мале. Справа не в Галичині, і не в Візантії. Справа в Чистоті Христової Істини - в Православ'ї, де б воно не утверджувалося і не проповідувалося. Лише дай нам, Боже, долучитися до слави цього благовіствування!
Протоієрей Андрій Ткачов,
м. Львів |
|||||||
