Видання Львівської єпархії Української Православної Церкви
Інтернет-версія газети
|
|
Видання Львівської єпархії Української Православної Церкви |
|
|
ПРЕПОДОБНИЙ ЛАВРЕНТІЙ ЧЕРНІГІВСЬКИЙЗовнішності він був приємної, відчувалася велика благодать. Обличчя завжди світле і радісне, сповнене любові до всіх. Волосся в нього рано посивіло і було біле як сніг, очі сині. Ходив завжди з паличкою. Сам він був родом з села Кирильського, іноді відвідував своє рідне село, служив у їхньому храмі. Якось на свято він прийшов додому весь мокрий і, переодягаючись, говорив: “Вам важко на землі працювати, а нам важко молитися за всіх. Ми також потом спливаємо”. Він багато працював з молоддю, прищеплював їй любов до церковного співу, вчив секретам хорового співу і в нього зібралося багато молодих півчих, які в майбутньому стали талановитими солістами хору. Але прийшли інші часи... Всіх розігнали, а храм закрили (1930 р.) І так йому дано було знати майбутнє, що коли закривали церкви, він говорив: ”Бережіть книжки, вони ще будуть потрібні. Ще будуть і монастирі, і архієреї, і все потрібно буде”. Перед війною він передбачував біду народу. Молився і плакав, що багато крові проллється. Під час війни він зібрав монахинь, відбудували монастир і храм. Ще перед війною він говорив: “За те, що все робиться не по закону, та ще й у свята і неділі, то все зруйнується і згорить. А потім відкриються монастирі і люди будуть каятися і молитися, і Господь по Своїй милості дасть ще трохи часу, щоб поповнити число відпавших ангелів”. Молився Іісусовою молитвою і навчав цьому сестер. А коли не було чіток, вчив молитися на пальцях: “Тримай великим пальцем мізинець і читай десять молитв, а потім переходь на безіменний і так по черзі. Розум потрібно безперервно тренувати в молитві, а то він блукає у вас, де попало”. Отець часто говорив: “Щасливі ті, хто записаний в Книзі Життя”. А на запитання сестер, хто ж записаний в ній, відповів: “В кого прагнення до церкви, той і записаний”. А ще повчав: “Якщо тобі потрібно в справах піти з Літургії, то виходь після “Отче наш”. А якщо вже вийшли з Причастям Тіла і Крові, то стій зі страхом і молися на місці, бо в цей час тут присутній Сам Господь з Архангелами і ангелами. І якщо можеш, то пролий хоч малу сльозу про свою негідність. Якщо тебе запитають про щось, то дай відповідь, але дуже коротко. А сама стій, як свічка в храмі”. Преподобний всіх любив, поважав, готовий кожному допомогти, і за ним завжди ходив натовп людей, щоб щось сказати, про щось запитати. Він багато розповідав цікавого, часто говорив про майбутнє, знав його. Він закликав всіх до миру і любові. “Якщо хтось протягом дня не тримав себе в мирі і любові до ближнього і посварився з кимось, чи має до когось неприємне почуття, то до заходу сонця обов'язково повинен примиритися, тобто попросити прощення”. Отець часто плакав - і під час молитви, і під час співу. Часто говорив такі слова: “Тут, на цьому світі, Господь дарував кожній людині волю. Можна слухати спів, насолоджуватися ним, хвалити Господа устами і серцем. А в майбутньому житті буде не так. Тільки той буде слухати і насолоджуватися, кого Господь сподобить, тому що багато хто за своє грішне і недбале життя позбавлений цього буде навіки”. “Повчання і пророцтва старця Лаврентія Чернігівського”
|
|||||||
