Світло Православ'я
    Видання Львівської єпархії Української Православної Церкви
 

Інтернет-версія газети
"Світло Православ'я"

Архів номерів

  
№8 (82)  2001 р.

Анонс номера

Зміст номера:

Преображення Господнє

Преподобний Лаврентій Чернігівський

Практика чиноприйому в історії Церкви

Криза Католицької Церкви

Хресний хід по Україні дійшов до Львівщини

Вплив посту і молитви на організм людини

Почаївська Лавра та її святині

Монастир - мірило віри

Дитяча сторінка
Дитинство і юність преподобного Авраамія Смоленського

Велика зрада

Явлення мертвого

Записи святителя Петра Могили

Про Літургію нашу та уніатську

Ритуальне вбивство

Криваві меси. Діалог з православним священиком

Православна сім'я. Розлучення

Життя та чудеса почаївського старця схимонаха Амфілохія

 
 
 

Газета
"Світло Православ'я"

Засновник і видавець:
Львівське єпархіальне управління Української Православної Церкви.
Реєстраційне свідоцтво
КВ-975.
Виходить з 1.01.1994р.

Редакційна рада:
протопресвітер Василій Осташевський,
священик Андрій Ткачов,
Анатолій Шевченко,
Оксана Жаборинська

Адреса редакції:
79008, м. Львів,
вул. Короленка, 3.
а/с 1352

Веб-дизайн:
Олександр Денисюк
E-mail:
alexdeni@mail.ru
 

Rambler's
Top100
TopList
Від   20.1.2001

ЧИСТЫЙ ИНТЕРНЕТ - logoSlovo.RU
Від   24.1.2001


 

Львівська єпархія
Української Православної Церкви

Інтернет-версія газети `Віра і культура`
 
Спілка Православної молоді України (UKRAINIAN ORTHODOX YOUTH FELLOWSHIP)
 

 
    

ХРЕСНИЙ ХІД ПО УКРАЇНІ ДІЙШОВ ДО ЛЬВІВЩИНИ

Знаменно, що вихідною точкою хресного ходу став Херсонес - земля, рясно полита кров'ю мучеників. Саме херсонеська земля благословила Всеукраїнський хресний хід протягом усього літа по всій території України.

Хресний хід проводить об'єднання громадян у підтримку канонічного Православ'я “Путь Православних” в ознаменування 950-річчя Свято-Успенської Києво-Печерської Лаври. Його мета - духовно пробудити людей, нагадати співвітчизникам, що наша земля завжди була колискою і опорою Православ'я.

Учасники хресного ходу побували в декількох кримських монастирях - багатовікових твердинях Православ'я. Першим був інкерманський Свято-Климентівський чоловічий монастир на околиці Севастополя, що знаходиться на березі легендарної Чорної річки, якого в жодну війну ні один ворог не зміг взяти.

Християнству на цьому клаптику кримської землі - 1900 років.

По Бахчисараю йшли під зливою. “Съ нами Богъ, кого убоимся?” - з цими словами почався хресний хід. Цівки дощу потоками стікали по образі Богородиці на іконах “Къ Богородице прилежно ныні притіцемъ”, - линув над містом соборний спів.

Незважаючи на непогоду, в дверях будинків, магазинів, установ юрмилися люди, деякі - хрестилися, а деякі, не звертаючи уваги на потоки води по тротуарах, зустрічали хресний хід, навколішки.

Особливо запам'яталося: на одній з вуличок, з дворика, нам назустріч, вибігла схвильована жінка, повідомивши, що не знала про хресний хід, але раптом побачила, як у небі над монастирем на мить вогнем запалав хрест, а потім - силует Божої Матері з квітами, звернений в сторону хресного ходу, що наближався.

Другий, п'ятий, восьмий день шляху. На карті маршруту великі міста змінюються маленькими селищами, але кожний новий день дарує достатньо зустрічей і вражень, і, найголовніше, духовну радість: тисячі людей по всій Україні виходять зустрічати Царицю Небесну.

В м. Сімферополі довга черга людей вишиковувалася прикластися до святинь хресного ходу, надвратної ікони і мощей свт. Луки. Серед величезної юрби віруючих, як у Бахчисараї, так і тут, знаходилися духовно хворі люди. Дійсно, де переливається через вінця благодать, там перебуває і ворог, якого мучить злість: він кричить, ричить, звивається в храмі по підлозі, обпалений святинею. Тільки зі сторонньою допомогою ці стражденні могли прикластися до мощей і ікон.

Нічний хресний хід під дощем по Генічеську, куди ми прибули з запізненням і де на поривчастому вітрі люди чекали нас більш трьох годин. Місто не спало: у вечірніх кафе, на площах, біля будинків - місцеві жителі. Деякі, здалеку угледівши чудотворні ікони Божої Матері, біжать у свої садки і повертаються з свіжими трояндами в руках.

Незважаючи на пізній час, до хресного ходу приєднувалися навіть мами з колясками. Цариця Небесна закликає всіх, в кого відкрите серце і вболіває душа за Батьківщину нашу, за дітей. Близько одинадцятої години ночі біля храму Успення Божої Матері Пресвяту Богородицю, що ступає в своїх чудотворних іконах, зустрічали чада Божі - малята. Стояли поночі, як херувими, як небесні голубочки, з свічечками в, тремтливих від хвилювання, руках. Царице Небесна! Призри на стражденний народ, що до Тебе звертається благаючи, на діточок цих, спаси, збережи, умиротвори нашу Батьківщину!

Храм Різдва Богородиці на березі моря. Північ. Народ йде і йде... Співаються без утоми величання, читаються акафісти. Під руки до храму ведуть хворих, калік, вбогих.

Невеличка церковка прп. Серафима Саровського в с. Фрунзе Генічеського району не могла вмістити всіх бажаючих. Весь храм під час молебню співав так, що, здавалося, разом з цим храмом, залитим дощем, і людьми в ньому, співало і раділо все небо. Пора їхати... Прямо в калюжі, на коліна, під ікони, вишиковуючись ланцюжком, падають люди, з благоговінням очікуючи, коли святині пронесуть над ними. Майже всі плачуть, проводжаючи поглядом автобуси хресного ходу, що віддаляються по мокрій трасі.
 

Запорізька єпархія

У Бердянську від храму Вознесіння Господнього, де хресний хід зустрічали сотні людей з духовенством і мером міста, ми пройшли в центр до Поклінного хреста, на якому викарбовано дорогі кожному православному серцю слова: “Русь Святая, храни веру Православную!”.

Учасники хресного ходу з різних єпархій йдуть, об'єднані Божим промислом в одне духовне ціле, щоб нагадати своїм співвітчизникам, що народ наш, завжди духом православний, живий, від нього поповнювався й мудрішав, наша надія і сподівання - численний сонм Києво-Печерських святих, що моляться біля Престолу Божого за Святу Русь. “Якщо ніхто не може, то Бог допоможе”, - говорили в старовину. Коли бачиш, з яким теплом зустрічають хресний хід на вулицях люди, як світлішають їх обличчя й відгукуються душі на проповіді священиків, то розумієш, наскільки необхідні сьогодні такі хресні ходи, як зголодніли по них люди, виснажені прикрощами і труднощами теперішнього життя.

Кожний хресний хід - це завжди неординарна духовна подія, і кожний його учасник не тільки зміцнюється у вірі, знаходить нових друзів, але і внутрішньо відчуває щось таке, що словами не передати. Хресний хід поповнюється новими людьми, а ті, які вже пройшли якийсь відрізок шляху, від'їжджаючи, повезуть з собою не тільки неоціненні крупинки духовного досвіду, але і дух єднання, соборності, щоб передати іншим.

Хресний хід - одна з знаменних подій в житті нашої Батьківщини. До нас, теперішніх, звернені слова прп. Феодосія Печерського: “Немає іншої віри, кращої, ніж наша чиста і свята віра Православна”. І ми повинні свято берегти її, тому що в ній була, є і буде наша сила.

А. Зуєва,
кореспондент з Дніпропетровська,
учасник хресного ходу.

 

ХРЕСНИЙ ХІД НА ТЕРЕНАХ ЛЬВІВСЬКОЇ ЄПАРХІЇ

14 липня - відбулася зустріч хресного ходу на кордоні Львівської та Володимир-Волинської єпархій, в якій взяли участь Високопреосвященніший архієпископ Львівський і Галицький Августин, духовенство єпархії, хор свято-Георгіївського храму в м. Львові та віруючі. Відслужили прохальний молебень, який очолив Владика Августин. З місця зустрічі хресний хід вирушив до м. Червонограда, де на нього вже чекали місцеві мешканці.

В Червонограді дві православні громади: св. первомученика і архідиякона Стефана, настоятель - протоієрей Степан Деркач, та св. ап. і єв. Іоана Богослова, настоятель - священик Георгій Якубівський. Першим зустрів хід о.Степан зі своїми парафіянами. Неможливо словами передати вирази облич зі сльозами на очах, сердечну радість і любов віруючих, їх духовне піднесення. І знову молитва, парафіяни о. Степана з благоговінням підходять і цілують святі ікони. Зацікавлено визирають з вікон, поблизу розміщених багатоповерхових будинків, люди, перехожі озираються і зупиняються. Хресний хід, до якого долучилися і львів'яни, урочисто вирушив пішки вулицями в центр міста - для зустрічі з громадою св. ап. і єв. Іоана Богослова. І ось - зустріч. І знову звучать молитви, церковні піснеспіви. Віруючі цілують святині, що прибули, з повчальними словами звертається Владика Августин та духовенство. Серед присутніх були всі, як кажуть - від малого до великого. Подія хресного ходу через місто з чудотворними іконами не залишилася поза увагою городян, які були щиро вдячні за це. Вона залишиться в пам'яті надовго. Коли учасники хресного ходу вирушили до автобусів, віруючі стали на коліна в довгий ряд так, щоб ікони пронесли над ними. “Пресвята Богородице, спаси нас! Спаси нас і народ наш боголюбивий, і Вітчизну нашу, сохрани Церкву Твою Святу!” – молилися вірні. Далі хресний хід рушив до міста Жовкви.

Відстань між містами подолали швидко. Хресний хід приймав настоятель храму св. первоверховних ап. Петра і Павла протоієрей Степан Хомин з парафіянами, які з хрестом та хоругвами вийшли назустріч. Вітальні слова, слова подяки. О. Степан розповідає присутнім ходу історію гоніння парафії, яка нерозривно пов'язана з будівництвом цього величного, гарного святого храму, якого без перебільшення можна назвати одним з найкращих храмів Галичини. Незбагненно, як за цьогочасних умов можна було збудувати такий, не побоюсь сказати, собор за два роки та три місяці. Всі, хто бачив цей храм, погодяться зі мною. Воістину: дивні діла Твої, Господи! А щоб побачити особливу красу розпису храму, яку неможливо описати словами, я раджу і закликаю всіх, хто ще не був у Жовкві і читає ці рядки, обов'язково відвідати його.

Учасники ходу уважно слухали настоятеля; не байдужими були для них його слова і багато про що вони свідчили. Милістю Божою та Його всесильною допомогою зведена ця святиня. Почався молебень, на якому співали аж три хори - парафіяльний, львівський та хор учасників хресного ходу. Чудові церковні піснеспіви ще вище піднімали дух всіх, хто молився.

Віруючі трепетно, благоговійно підходили і цілували ікони Пресвятої Богородиці - Заступниці роду християнського.

Після закінчення молебню та проповідей духовенства, учасники хресного ходу відбули до Львова.

Священик Юрій Кінас.

 

Львів. В зв'язку з особливим становищем хресний хід по місту не проходив. Чудотворні ікони були встановлені в храмі св. вмч. Георгія Побідоносця для поклоніння, відслужена Літургія. Наступного дня, рано-вранці, хресним ходом з чудотворними іконами парафіяни в автобусах об'їхали навколо міста, освячуючи благодаттю все місто.

Дрогобич. Естафету хресного ходу прийняла єдина в цьому місті громада храму прп. Іова Почаївського на чолі з о. Миколаєм. До хресного ходу підготувалися, зібралося кілька сотень людей. Хресний хід супроводжували машини ДАІ на всьому шляху. Йшли пішки з околиці міста майже до центру, де стоїть двоповерховий храм прп. Іова Почаївського. Храм ще не закінчено, але з усього видно, що він в майбутньому стане окрасою і святинею Дрогобича. Православна громада невелика і дивуєшся, як вони можуть провадити таке величезне будівництво. До завершення ще дуже далеко, видно, що громаді не завадить допомога.

Молебень служили під час ходу через місто, співав церковний хор і хор семінаристів з Почаївської Лаври. Слова молитви на церковно-слов'янській мові лунали вулицями, приковуючи увагу прохожих, що вже й забули, як вона звучить. Читалася і Євангелія.

Ікони для поклоніння виставили в нижньому храмі. Храм переповнений, схвильовані обличчя, на очах сльози радості. Організатори спішать. Попереду ще дві парафії і далека дорога до Львова. Парафіяни благоговійно, шануючи, прикладаються до ікон, в першу чергу пропускають гостей, які приїхали з навколишніх сіл.

Останні прощальні молитви і чудотворні ікони знову в автобусах...

Борислав. Громада разом з настоятелем о. Володимиром вже кілька годин з хоругвами чекають під спекотним сонцем біля храму св. Покрови. Починається молебень, парафіяни прикладаються до чудотворних ікон. Православна громада гонима, храм стоїть на околиці міста. Відбудований власними зусиллями з старої напівзруйнованої і занедбаної будівлі, від якої всі відмовилися. Впорядкування вимагало величезних затрат, щоб побудувати такий чудовий храм. В розмові з парафіянами відчувалась любов до свого духовного наставника о. Володимира. Всі щиро вдячні йому за самовіддану працю для людей, за організацію хресного ходу в їх парафії.

Самбір. Вже був вечір, як під'їхали до не великого храму, що стояв на старому католицькому цвинтарі. Він помітно відрізнявся від інших. Невеликий, дбайливо розмальований і прибраний, він стояв серед цвинтарної тиші старовинних склепів, і чимось нагадував ті храми, що перші християни будували в катакомбах, ховаючись від переслідувань імператорів-язичників. Іншого місця для православного храму в цьому місті не знайшлося.

Було пізнувато, тому людей залишилося мало, але тим більшою була їх радість. О. Василій з сльозами в голосі пошкодував тих людей, що не дочекалися цієї духовної радості. “Перетерпівший до кінця спасеться...” цими словами почав він своє вітальне слово.

Хресний хід пройшов по Україні понад 6000 км, побував в десятках великих і малих міст. Були міста, де кількість учасників ходу сягала кількох тисяч, приймали участь мери міст. Але ця маленька, загнана в глибину кладовища православна громада, що зі сльозами прикладалася до ікон, закарбувалася в пам'яті учасників хресного ходу.

Анатолій Шевченко,
м. Львів,
учасник хресного ходу.

Село Явори Турківського району. Громада протоієрея Іллі Уруського. Віруючі разом з священством чекають з хоругвами в руках. Лине молитовний спів. Виносять з автобусів ікони. Освячується повітря, земля і люди. Обличчя світлішають. Час затамував подих. На серці спокій. Відступили проблеми і турботи. І хоч у цьому світі, як сказав поет, щастя немає, але є мир і благодать, бо відбувається Хресний хід і з нами чудотворні ікони, і Сам Господь! І Богородиця! Саме Небо чекає на нас.

Люди стають у дві шеренги на коліна обличчям до чудотворних ікон. Над шанобливо схиленими головами, проносять ікони, жінки кидають квіти.

Незважаючи на робочий день і косовицю, людей дуже багато (близько двох сотень). Зі співом входять в храм. Починається урочисте богослужіння. На очах сльози радості.

Після виходу з храму хресний хід іде селом з піснеспівами близько 800 м. Приєднуються сільчани, які не були на богослужінні.

Їдемо до лісопильного заводу, де в їдальні чекала трапеза. Таку гостинність, як в Яворах, рідко зустрінеш. І хоча кожна громада намагалася якнайкраще пригостити учасників хресного ходу, гостинність в Яворах запам'яталася всім.

Турка. Тут на хресний хід чекає Високопреосвященніший архієпископ Львівський і Галицький Августин і благочинний протоієрей Олексій Слобода з громадою. Людей багато, кілька сотень. Сонце палить немилосердно, асфальт так нагрівся, що є ризик відірвати підошви - ноги грузнуть в смолі.

Від автобусів до храму метрів 150. Люди схиляються перед чудотворними іконами, не ризикуючи стати на коліна в розплавлену смолу. За те стають в храмі. Молебень очолює Владика Августин, служать 7 священиків.

Запізнення від графіку зростає. Владика благословив прикладатися до ікон під час богослужіння.

Кордон з Закарпатською областю. Тут вже чекають більше двох годин 5 священиків та автобус з вірними. Владика Августин очолює прощальне богослужіння серед Карпатських гір. Особливо гарно співає хор: не слова, а благодать лине довкола, наближаючи Небо. Сонце вже не пече, стало лагідним, неначе схилилось і співслужить. На кордоні стоять, як зачаровані, солдати. І їх торкнулася благодать Хресного ходу.

Сонце заходить. Прощаємося. Хресний хід рушив на Закарпаття.

Володимир Білошицький,
учасник хресного ходу,
м. Львів.

 

На початок сторінки

Hosted by uCoz