Видання Львівської єпархії Української Православної Церкви
Інтернет-версія газети
|
|
Видання Львівської єпархії Української Православної Церкви |
|
|
ВПЛИВ ПОСТУ І МОЛИТВИ НА ОРГАНІЗМ ЛЮДИНИРозглянемо питання про значення посту і молитви для тіла людини і постараємося довести, що цими засобами можна користуватися для профілактики і лікування деяких захворювань. Наше сторіччя, як відомо, характеризується потужним розвитком нервових розладів - від простої нервової неврівноваженості до важких душевних захворювань. Причину такого плачевного явища прийнято вбачати, головним чином, у важких умовах сучасного існування, створених цивілізацією, в напруженій “боротьбі за існування”. Таке пояснення є занадто одностороннім. Я думаю, що однією з головних причин посилення нервовості сучасного покоління є не стільки тягар зовнішніх умов існування, скільки своєрідне відношення до життя сучасного людства. І за старих часів були протягом цілих сторіч дуже важкі умови життя, якщо не для всіх, то, принаймі, для значної частини людей. Візьмемо, наприклад, часи гоніння на християн, коли не тільки майно й інші життєві блага людини, але і саме її життя не було застраховане від найжорстокішої сваволі, а, тим часом, тягар зовнішніх умов не приводив до тих наслідків, які ми спостерігаємо в даний час. Та й тепер, якщо краще вдивитися в життя, ми побачимо, що найбільший відсоток нервових захворювань падає на частку більш забезпеченої частини суспільства, тоді як менш забезпечені прошарки, що терплять щоденну скруту і не відають майже зовсім ніяких т. з. земних благ, є більш врівноваженими і здоровими. Порівняєте, наприклад, зі сільськими жителями нашу виснажену, з слабовитими нервами міську інтелігенцію. Що ж допомагало і допомагає людям не занедужувати нервовими розладами, а мужньо переносити всі незгоди життєві і не тільки від цього не слабшати духом, а ставати ще більш духовно міцними і здоровими, спроможними на подвиг? Допомагає глибока довіра до Бога і сприйняття душею зміцнювальної благодаті Божої, а разом з цим - православний погляд на життя і правильне відношення до нещасть земного буття. Щирий православний християнин дивиться на земне буття як на стислий період існування, даний людині Богом не для того, щоб якнайбільше “вкусити” всіх радостей тут, а щоб, приймаючи з вдячністю все те, що посилає Бог на долю кожного, підготувати себе, зробити гідним благ іншого, потойбічного життя, идеже ністъ болізни, ни печали, но жизнь безконечная. Земні незгоди така людина сприймає як випробування, що посилаються Богом для виправлення, дивиться з надією, що внаслідок доброти і милосердя Творця за іспитом неодмінно підуть світлі дні, якщо не в цьому житті, то в майбутньому. Християнин навіть боїться занадто великого щастя, тому що знає, що воно тимчасове, а іноді веде до згуби. Щасливий, хто відчуває, що нужда і клопоти в житті - це покривало очищення від усякої скверни. “Вот горе, что горевать не о чем”, - говорить російське прислів'я. Навіть сама смерть не вважається страшною, тому що віруюча людина дивиться на неї тільки як на перехід до іншого життя, де кожного трудягу чекає воскресіння. Вірне слово: коли ми з Ним померли, то з Ним і оживемо; коли терпимо, то з Ним і царювати будемо; коли відречемося, і Він відречеться від нас, - говорить апостол Павло (2 Тим. 2, 11-12). Тільки б не постраждав хто з вас, як убивця, чи злодій, чи злочинець, або як той, хто зазіхає на чуже; а коли як християнин, то не соромся, але слав Бога за таку долю, - повчає апостол Петро (1 Пет. 4, 15-16). Такий погляд на життя мали християни в минулому, такий погляд на життя має і тепер краща частина віруючих. Подивіться, з яким філософським спокоєм вони вмирають. В цьому терпеливому світосприйнятті людина черпає духовну силу; такої широти розкриті очі служать втіхою, і наставником, і цілителем душевної недуги. В цьому полягає причина психічного здоров'я. Якщо неміч душі і підпускає на годину ремство, зневіру чи журбу, ці перші паростки нервового розладу, то, довіряючи промислу Божому, людина йде в церкву молитися, і молитвою підкріплює свою віру, яка захиталася, віру в милосердя і доброту Божу, запевняє Бога, що гріх усвідомлений, що людина не лантух з ватою, якого силою тягнуть в царство Небесне, а вона сама з охотою ступає назустріч Богу - і це повертає їй знайому бадьорість духу. Збочено дивиться на життя і ставиться до нього сучасний інтелігент і “напівінтелігент”, заражений невірою. “Бог не існує”, - безапеляційно заявляє учень шостого класу, що начитався популярних статей про дарвінізм, позитивізм і чорну магію. “Життя дане для втіхи”, - філософствують 18-літні, з постриженими і непостриженими головами феминістки і гомосексуалісти та інші зухвальці, що встигли вкусити різного роду “земних насолод”. “Зачепити себе я не дозволю”, - чується на кожному кроці в знак свідчення того, що принцип християнського прощення слабко усвідомлений в сучасному суспільстві, що слухняність і смиренність вважаються нижчими за гордість і самолюбство, яких не вважають найбільшими з гріхів і пороків, а необхідними атрибутами кожної “порядної” людини. Немає кого слухатися, перед ким смирятися - ні сім'я, ні школа не є розсадником вічних Божих цінностей і тому насильство рекламує себе, як хоче і як уміє. І як наслідок - розчарування в усьому. Відсутність віри в Бога, в існування потойбічного життя робить наше існування позбавленим усякого змісту. “Для чого я живу” - невдоволено задає собі питання вчорашній школяр. І, не маючи можливості в силу безбожного виховання дати на нього відповідь, він пускає стремена, або впадає в зневіру і кінчає самогубством. Погляд на життя як на втіху швидко приводить до розчарувань, почасти внаслідок того, що земні насолоди пов'язані з великими стражданнями і, навіть, з дуже колючими шипами, а головне, що не в нашій волі і владі насолодами користуватися: ти хочеш втіхи, а життя тобі підсовує гіркоту і б'є навідліг, хочеш бути багатим, а, посівши багатство, втрачаєш здоров'я, ти любиш, а тебе не люблять, або невблаганна, раптова, завчасна на твій погляд, смерть зведе в могилу кохану людину, чи за інших обставин ти її втрачаєш. Таким чином, насолода обертається нещастям, і в душі обділеної людини нічого не залишається - тільки розчарування і духовне спустошення. Принцип: “Зачепити мої амбіції я вам не дозволю”, - веде до вічної боротьби, вічних сутичок, руйнує дружбу і любов і зрештою назавжди позбавляє людину душевної рівноваги, а потім і здоров'я взагалі. Таким чином, ми бачимо, що сучасний антихристиянський погляд на життя може дати тільки подобу, привид щастя і веде до неминучого розчарування, за яким пливе роздратування, зневіра, відчай, що приводять від нервового розладу, починаючи з простої неврівноваженості і нервовості, до важких душевних хвороб включно. С. Апраксин
“Лечебник” |
|||||||
