Видання Львівської єпархії Української Православної Церкви
Інтернет-версія газети
|
|
Видання Львівської єпархії Української Православної Церкви |
|
|
ПАСХА: СМЕРТЬ І СТРАЖДАННЯ - ЯК РОЗУМІЮТЬ ЇЇ КАТОЛИКИ ТА ПРОТЕСТАНТИНапередодні Великодніх свят у багатьох християнських країнах відбуваються незвичайні видовища. Священики і віруючі в ролі Іісуса Христа та інших біблійних персонажів відтворюють останні дні життя Сина Божого. Виникло це багатолюдне видовище ще в середньовіччі. У Польщі його організовують парафіяни костелів та священики, за його огляд платити не треба, а в країнах Західної Європи для цього дійства запрошують акторів, і воно переважно платне. Містерія триває в усі дні Світлої Седмиці. У Кальварії-Пацлавській Хресна Дорога, на якій відбувається містерія, має протяжність 1660 метрів. Творцями і дійовими особами містерії виступають місцеві францисканці та молоді парафіяни. У Німеччині квитки на містерію продають за два роки наперед. Обераммергау - баварське містечко. Нараховує воно лише тисячу будинків, 5 тис. жителів і з десяток крамничок. У дні містерії сюди прибуває понад 500 тис. людей, які готові заплатити за квиток навіть 2 тис. марок. Адже це видовище, яке готують дуже ретельно, насправді перехоплює дух своєю грандіозністю, багатоплановістю та кількістю дійових осіб, якими переважно є місцеві жителі. У виставі зайнято 1855 осіб. На Філіппінах осіб, які грають роль Іісуса, реально прибивають до хреста металевими цвяхами. Криваві видовища, у яких люди переживають справжні муки і терпіння, приваблюють до себе на Філіппінах тисячі прочан і любителів гострих відчуттів. Щоразу більше телекомпаній демонструють натуралістичну містерію по цілому світу. Проте 45-річний чоловік, який уже п'ятнадцять років грає роль Іісуса, розповідає, що біль можна витерпіти, а болючі рани загоюються протягом двох-трьох днів. “Я міг терпіти на хресті 5-6 хвилин, - говорить герой містерії, - більше - несила. Але, коли прибили вперше, мене огорнув незвичайний спокій і ясність духу”. На світанку вулицями містечка проходять цілі процесії людей, які самі шмагають свої оголені спини нагайками з вплетеними у них шматочками металу. Вони йдуть якось байдуже, ніби не відчуваючи болю, не звертаючи уваги на оточуючих і клацання фотоапаратів. Інколи зникають у вузьких бічних вуличках, стають навколішки перед вівтарями храмів, потім знову долучаються до кривавого хороводу. Ніхто ними не керує, ніхто не режисує сцен бичування. Це власна ініціатива покутників, які перед обідом, спливаючи кров'ю, завершують свій страждальний похід. "Високий замок", 15 квітня 2002
|
|||||||
