ПАСХА В ЧАСИ ГОНІНЬ НА ЦЕРКВУ.
ПАСХА У ВИГНАННІ.
(Розповідь доктора А.П. Гендрикса з Голландії у 1937р.)
У величезній церкві тісно. Стою збоку, притиснутий до дверей. А юрба все вливається... Багато хто плаче. На паперті серед жебраків бачу священиків. Коли я подаю гроші, чую: “Ваше ім'я, я помолюся за Вас, спаси Вас, Господи”. Одягнуті в лахміття, убогі кланяються, знімають шапки, хрестяться. І я не можу не вклонитися і не зняти капелюха. Чи не тайно Христос Русі стоїть отут біля дверей Церкви Своєї?
З темного вівтаря, оточений десятьма священиками, виходить архієпископ з запаленими свічками в руках:
- Приимите светъ отъ Вечного Света.
Швидко перебігає світло від свічки до свічки, перетворюючи собор у неспокійне море вогнів. Архієрей і духовенство сходять з амвона і, ступивши кілька кроків, зупиняються. Не тільки про Хресний хід (він заборонений), але й про вихід в притвор годі й думати. Диякони з зусиллям стримують натиск людей.
- Слава Святій, Єдиносущній, Животворящій і Нероздільній Тройці завжди, нині і прісно, й повік.
Хор відповідає: “Амінь”.
Через якийсь час - переможно лунає: “Христос Воскресе!” Підхоплює весь собор. - І знову, й знову співає... В цьому - вся сутність Православ'я. Відчуваю, як радість, подібно хвилі, перекочується по цьому людському морю... Я ніколи ще не чув, щоб юрба могла так співати і з таким почуттям. Це - не голоси людей, це - співаючі душі! А потім почалося христосування. Нескінченне цілування архієпископа з народом. Ця мить, можливо, є апогеєм цієї ночі. Чи часом я не потрапив в перші століття християнства, які вчені намагаються зрозуміти? Так, напевно, і було тоді. І християнство тих часів - тут. “Прииди и виждь”.
Тим часом надворі твориться щось надзвичайне. Таке ж людське море. Щасливці стоять на підвіконнях розкритих вікон, звідти спостерігаючи службу. Через них передають назовні запалені свічки. Люди тримають їх і співають. Посеред двору сидять і лежать десятки жебраків. І ці бідняки, в лахмітті, також співають: “Христос Воскресе!”. Священик, в залатаному підряснику, христосується з усіма. Чую, як навколо мене плачуть від зворушення, і сам почуваюся розчуленим... Котра ж зараз година? Ми ніби поза часом. Отут я пізнав, що Пасха Православ'я дійсно поза часом, в бесконечній радості, що це не спогад про щось, що сталося колись, і це не обіцянка майбутнього раю, а рай тут - на землі, справжнє життя в Бозі, отут, біля цієї церкви, у цю чудесну ніч Воскресення і життя...
