Світло Православ'я
    Видання Львівської єпархії Української Православної Церкви
 

Інтернет-версія газети
"Світло Православ'я"

Архів номерів

  
№5 (91)  2002 р.

Анонс номера

Зміст номера:

Пасхальне послання архієпископа Львівського і Галицького Августина

Пасха: вихід з пекла

Пасха: смерть і страждання - як розуміють її католики та протестанти

Свята великомучениця Ірина

Таємниця гробу Господнього

Пасха в часи гонінь на Церкву. Пасха у вигнанні

Як матінка Діонісія з кіньми христосувалася

Пасха в Москві

Життя молодих людей зараз є далеко не простим... Сторінка православної молоді

Пасхальне диво

В ніч на пасху. Дитяча сторінка

Парадокси релігійної статистики

Таємне стає явним

Оновлення ікони

Що хоче нам сказати Господь?

Падіння з дзвіниці

Симпатичне чудовище

Яблуко

Молитва матері Тяготи сучасних жінок-мироносиць

Дві кави по-турецьки

Моя дружина православна... (Лист в газету)

"Обливаний понеділок"

З усього світу...

 
 
 

Газета
"Світло Православ'я"

Засновник і видавець:
Львівське єпархіальне управління Української Православної Церкви.
Реєстраційне свідоцтво
КВ-975.
Виходить з 1.01.1994р.

Редакційна рада:
протопресвітер Василій Осташевський,
священик Андрій Ткачов,
Анатолій Шевченко,
Оксана Жаборинська

Адреса редакції:
79008, м. Львів,
вул. Короленка, 3.
а/с 1352

Веб-дизайн:
Олександр Денисюк
E-mail:
alexdeni@mail.ru
  Rambler's Top100

Rambler's
Top100
TopList
Від   20.1.2001

ЧИСТЫЙ ИНТЕРНЕТ - logoSlovo.RU
Від   24.1.2001


 

Львівська єпархія
Української Православної Церкви

Інтернет-версія газети `Віра і культура`
 
Спілка Православної молоді України (UKRAINIAN ORTHODOX YOUTH FELLOWSHIP)
 

 
    

ТАЄМНИЦЯ ГРОБУ ГОСПОДНЬОГО

Ми всі добре пам'ятаємо про події того пам'ятного ранку, коли Марія Магдалина разом з жінками-мироносицями прийшла до Гробу Господнього. Але всі ці події, як і вся Євангелія, мають також глибокий духовний зміст.

То ж в чому полягає таємниця Гробу Господнього?

Гріб Господній є прообразом нашого серця. Адже дуже часто за фасадом наших добрих справ криється смерть нашої душі, як говорить Господь: “гроби фарбовані, всередині повні гнилих кісток”. Саме наше серце, наче гріб, похоронило і засипало в собі Господа, тобто ту Благодать, яка дається нам в Таїнстві Хрещення.

“В перший день тижня Марія Магдалина приходить до гробу вранці, до світанку, і бачить камінь, відвалений від гробу (Ін. 20, 1). Навіщо апостол Іоан Богослов приводить найменші подробиці? Справа в тому, що саме в них - і вся сакраментальність розповіді-повчання. “В перший день тижня” означає, що все, що далі відбуватиметься, здійснилося вже після Тайни Викуплення людини від гріха, тобто після спокутної Жертви Іісуса Христа за рід людський (до цієї миті спастися людині було неможливо). Марія Магдалина ж являється прообразом покаяння (згадаймо її навернення до Христа). Отож, приведені вище слова з Євангелії означають, що до нашого серця, що потонуло у злих пристрастях-гріхах, найпершим приходить покаяння як великий дар Божий: “Ось, стою при дверях і стукаю; ... хто ... відчинить двері” (Откр. 3, 20), - говорить Господь. А відвалений камінь від гробу означає, що Господь в таїнстві Хрещення знімає з людської душі прокляття первородного гріха - камінь, який висить над кожною душею людською ще від Адама і Єви.

“Біжить і приходить до Симона Петра і до другого ученика, якого любив Іісус, і каже їм: узяли Господа з гробу і не знаємо, де поклали Його” (Ін. 20, 2). Відомо, як апостола Петра за Його віру в Господа похвалив Христос: “Віднині ти наречешся Петро...” (тобто “камінь віри”). А апостол Іоан Богослов - “апостол Любові”, мав найбільшу любов до Господа серед Його учнів. Отож покаяння (Марія Магдалина) ніби говорить: “Зазирнуло я в серце людське, в серце грішника, і не побачило там Господа”. Так, в серці грішника немає Бога! І дуже прикро буває чути зухвалі слова нерозкаяних грішників (які відкидають Храм та таїнство Покаяння), що “Бог в моєму серці”. Адже і проповідь Іоана Предтечі і проповідь Спасителя починалися словами: “Покайтеся!”. Покаяння це ніби двері в Царство Боже і інакшого входу туди немає! Хто рідко сповідається і причащається, а говорить, що “Бог в його серці”, той глибоко помиляється і обманює сам себе. Так - бог, але з маленької букви, тобто в серці такої людини- пристрасті та владика їх - сатана...

“Негайно ж вийшов Петро і другий ученик та пішли до гробу” (Ін. 20, 3). Отож, після покаяння в трудах спасіння необхідними є також віра і любов. Без твердої віри в Бога, довіри до Його Промислу, покаяння не принесе плодів любові, а навпаки - приведе до відчаю і загибелі вічної. Візьмемо два покаяння: покаяння апостола Петра і покаяння Іуди-зрадника. Маючи тверду віру в Господа, Петро, розкаявшись в гріховному падінні, був прощений Господом та ще й, по слову Його, “утвердив братів у вірі”. Іуда також розкаявся в тому, що “продав кров невинну”, але, не маючи віри в милосердя Господнє, пішов і повісився (закінчив життя самогубством). Очевидно, що Іуда, усвідомивши зроблене, впав у безпросвітний відчай-зневіру, тобто усвідомивши ницість свого вчинку, не був впевнений, що не повторить його. Бачимо, як премудро влаштував Бог справу нашого спасіння! Він допомагає нам побачити наші гріхи і він же “підставляє Своє плече”, щоб ми не впадали у відчай, давши клятву в глибині свого серця, що не повторимо їх...

“Вони побігли обидва разом, але другий ученик біг скоріше від Петра; і прийшов до гробу перший. І, нахилившись, бачить лежать пелени; але не ввійшов у гріб” (Ін. 20, 4-5). Суть події полягає в тому, що найперше, після покаяння, Любов Божественна огортає нас, наче пеленами. Так було і з Петром. Коли він втретє відрікся від Іісуса Христа, то побачив сум в очах Вчителя, зустрівся з поглядом невимовної любові і скорботи. Цей погляд перевернув Апостолу душу і він... розплакався. Його це так вразило, що, згадуючи цю мить, Петро, вже відчуваючи себе прощеним, все одно ціле своє життя, щоночі оплакував своє падінням.

Так буває і з всяким розкаяним грішником. Любов Божественна огортає його, обнімає, наче Отець блудного сина, але... не входить силоміць в його серце, яке ще не готове її прийняти, адже Любов - це Бог. Пригадую одного християнина, який, заглиблюючись у своє серце розумом і попадаючи в гріховний сморід, плакав і плакав, а його серце огортало тепло: Бог серце наче пестив. А без цього людина впала б у відчай! “Тримай розум свій у пеклі, але не впадай у відчай”, сказав Господь прп. Силуану Афонському. Ось золоте правило християнина.

“Слідом за ним приходить і Симон Петро, і входить у гріб, і бачить одні лиш пелени, що лежали, і хустину, яка була на голові Його, лежала згорнена не з пеленами, а осторонь на іншому місці” (Ін. 20, 6-7). Бачимо, що духовним законом призначено після цього, що я описав вище, прийти вірі в серце людське. Так, після цього віра входить в серце грішника, що розкаявся, і висвітлює “мерзоту запустіння, що знаходиться на святому місці”. Серце людське - це святе святих людської душі і воно є престолом Божим. Але в нерозкаяного грішника на цьому престолі возсідає сатана, а в того, хто любить Бога - возсідає Благодать Господня. Якщо ж Вона не увійде в серце (людина, розкаявшись, продовжує старе життя), то буває по слову Євангелії: біс, побачивши дім пустим, входить в нього з легіоном бісів, і стає цій людині ще гірше, ніж було до цього. Тобто людина падає у ще більш тяжкі гріхи.

“Тоді ввійшов і другий ученик, що першим прийшов до гробу, і побачив, і повірив” (Ін. 20, 8). Після віри в Іісуса Христа і довіри до Його Промислу, входить в серце вже й Любов Божественна і розчиняє в собі людину, і людинв розчиняється в ній: “прийдімо, - каже Господь, - і створимо в ній обитель”. Тобто людина знову стає храмом Божим, де престолом Господнім - серце людське. В зв'язку з цим стає зрозуміло, чому апостол Павло називає усіх нас “храмом Божим”...

Бачимо на прикладі цього уривка з Євангелії, що в духовному житті є своя послідовність: покаяння - Любов Божественна не дає впасти у відчай - віра - Любов Божественна входить у серце і людина освячується Богові. Адже Господь говорить: “Я є Путь...” (Ін. 14, 6). І саме ця послідовність, описана вище, є шляхом до спасіння, шляхом до Бога: “Бо Царство Боже всередині вас є” (Лк. 17, 21). “Прийдіть до Мене, всі струджені і обтяжені, і Я заспокою вас” (Мф. 11, 28), - кличе Господь усіх нас до Себе. Отче наш! Да приідет Царствіє Твоє!... Очисти нас от всякия скверни, и спаси, Блаже, душі наша!”

Священик Миколай Розбицький,
  с. Лип'янка, Черкаської обл.

 

На початок сторінки

Hosted by uCoz