Видання Львівської єпархії Української Православної Церкви
Інтернет-версія газети
|
|
Видання Львівської єпархії Української Православної Церкви |
|
|
ПАСХА В МОСКВІПісля заслання його в Сибір, через якихось півроку, заарештували не тільки священиків, але й весь хор, регента, і людей з церковної ради і пастви. Крім одного священика, якого відпустили з іншої парафії і який став настоятелем храму, нових священиків і новий церковний хор дала сама паства, на матеріальному забезпеченні якої у в'язницях і засланні було вже більше 15-ти чоловік. Новий настоятель отець Олександр був настільки обережним, що ніколи не виступав ні з якими проповідями, але і це його не врятувало; через 9 місяців він уже був на Соловках. Його замінив ще скромніший і ще тихіший ієромонах Максим, якого також заарештували напередодні Пасхи в ніч з п'ятниці на суботу, а в травні він вже помер на Соловках. Його замінив чудовий священик, також з пастви, якого таємно рукоположили лише за півроку до прийняття обов'язків настоятеля храму. Порівняно молодий, освічений, він був вихідцем з кола академічної інтелігенції. Займаючи високу посаду в Красній Армії, він протягом кількох років не боявся бувати в храмі у повній формі і скромно стояв завжди на одному місці в сутінках притвору. Потім, коли на відворотах його військової куртки появилися генеральські ромби, він став приходити в храм в цивільному пальто, а незабаром паства побачила його у вівтарі в облаченні священика і знала як отця Ізмаїла. Це був найулюбленіший священик. Він був ще популярнішим від отця Свенцицького. Усім було ясно, що дні і цього священика полічені, і це було предметом загальної тривоги. Проте він прослужив священиком біля 11 місяців. Отця Ізмаїла заарештували напередодні свята Тройці на початку 1930 року і про долю його нічого не можна було довідатися.
ПАСХАЛЬНА ЗАУТРЕНЯДовго йшли приготування у вівтарі. Поширилася чутка, що все духовенство заарештоване і що утрені не буде. Отцю Ізмаїлові довелося показатися і заспокоїти народ. На вулиці бушували безбожники. Очікували ексцесів. Довелося зробити попередження не піддаватися на провокації і зберігати спокій навіть у тому випадку, якщо безбожники ввірвуться в храм і почнуть безчинства. Запанувала моторошна тиша. Два рази проходили вулицею групи безбожників з оркестром і гармошками. Музика і п'яні вигуки глухо відлунювали під високими зводами храму. Церква розміщувалася на другому поверсі, і від того, що безчинства безбожників доносилися звідкись знизу, їхній свист і вигуки, здавалося, йшли з пекла. Коли у вівтар несли плащаницю, то страх і моторошне очікування якогось лиха досягло свого апогею, тому що на вулиці під самим храмом роздався оглушливий вибух і голосною луною відгукнувся під куполами храму. То були петарди комсомольців. За вибухом наступили голосні вигуки і звуки "Інтернаціоналу". Під ці звуки несли плащаницю, і важка гіркота стиснула серце. Але почалася Пасхальна служба. Отець Ізмаїл вклав усю силу своєї палкої віри і урочисто провів все богослужіння. Він не змінив ні однієї традиції. І незважаючи на те, що всі три священики отримали сан всього декілька місяців тому, слова Євангелії "В начале было Слово" читалися в обох вівтарях чотирма мовами - грецькою, латинською, слов'янською і російською. Дотрималася манера слова богослужіння вимовляти урочисто і велично. Це підняло настрій у тих, що молилися. Вигук: "Христосъ Воскресе!" - виголошений був з приголомшливою силою. Все обличчя отця Ізмаїла було залите сльозами радості. Відповідь: "Воістину Воскресе!" - вилилася з неймовірною силою з тисячі грудей в одному захопленому вигукові. І вся служба до самого кінця продовжувалася в тому ж настрої.
ПАСХА У ТРАМВАЇПісля мітингу безбожники знову повернулися в клуби, де всю цю ніч продовжувалися танці. Закривались клуби перед кінцем пасхальних богослужінь в храмах. Люди одночасно виходили з храмів і з клубів. Два потоки зустрілися в одному руслі і, все-таки, не змішувалися. То були дві породи абсолютно різних істот. Одні йшли мовчки, чинно, зі спокійними обличчями. А інші розмахували руками, футболили все, що потрапляло під ноги, горланили нарочито грубими голосами, сперечалися і без причини реготали. Ми, церковники, мирно розійшлися біля трамвайної зупинки. Не хотілося входити в трамвай і зустрічатися з людьми в освітленому електрикою вагоні. Передчуття якоїсь неприємності не покидало мене. Але перспектива пішки добиратися додому темними вулицями не приваблювала і я наважився. Зайшов у трамвай, куди разом із мною на Красній площі сіла велика ватага комсомольської молоді. Настрій відразу зіпсувався. У вагоні були різні люди. Були з церкви, були і безбожники. Важко сказати, кого було більше. На зупинці увійшов літній робочий з тих, хто ще не порвав з селом. Високий, здоровий, одягнений майже по-сільському, з русявою бородою, він, ввійшовши у вагон, зняв свою зимову шапку і голосно промовив: "Христос Воскресе, громадяни!" Всі з подивом обернулися на нього, але вже в наступну мить всі розгублено дивилися, хто куди, боячись зустрітися поглядом з сусідом. Ніхто ні словом йому не відповів. Всі мовчали. І навіть комсомольська молодь, яка голосно про щось перемовлялася і сміялася, враз зніяковіла і замовкла. Почекавши трохи, робітник схвильованим голосом, вже не так голосно повторив: "Рідненькі, Христос Воскресе". Повторне мовчання у відповідь і ще більша зніяковілість. Накінець, жінка-кондуктор діловито і холодно відповіла йому підвищеним тоном: "Ну, громадянине, проходьте, не порушуйте порядку!" Робітник якось зсутулився, знітився, швидко направився до виходу, відкрив двері на площадку і на порозі раптом обернувся, випрямився і з великою гіркотою в голосі знову вимовив настільки ж голосно: "Воістину Воскресе, православні!" З цими словами він вийшов і закрив дверцята. "Православная жизнь",
додаток до газети "Православная Русь" №4, 2000, США |
|||||||
